Класики української літератури. Тематична графіка з фондів музею
Ілюстрації Михайла Дерегуса до драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня»
Ряд авторів ілюстрацій до найвідомішого твору Лесі Українки «Лісова пісня» очолює наш земляк, уродженець Харківщини, Михайло Гордійович Дерегус (1904-1997). Це видатна особистість в українській культурі ІІ половини ХХ століття не лише тому, що художню працю митця було поціновано усіма державними відзнаками, які існували за радянських часів, серед них і найвагомішою для України Державною премією ім.Тараса Шевченка (1969). Перш за все тому, що він завжди був національно свідомою людиною зі справжнім талантом художника і педагога, учнями якого вважають себе понад два десятка представників харківської і київської художньої школи.
У візуальній інтерпретації літературного тексту Дерегус віддає перевагу таким прийомам зображення, що максимально наближають події до реальності. І це не дивно, бо художник завжди зберігав вірність реалістичному мистецтву, вважаючи себе спадкоємцем принципів своїх вчителів з «рєпінської плеяди» – О.Кокеля і С.Прохорова. Тому так природно і правдоподібно, навіть за графічної умовності, виглядають у його виконанні герої і сцени драми.
В аркуші «Дядько Лев і Лукаш» (Іл.1) вікову і психологічну різницю між персонажами з реального життя художник виявляє різними прийомами їх зображення. Огрядна постать першого, що в літературному тексті уособлює зв'язок між прагматичним світом людей і природи, в аркуші майже розчиняється у гіллі дерев. А образ його небожа, Лукаша, подано з «поетичною приблизністю» так, що в загальній благообразності юнака відчутно м’якість і піддатливість несформованого характеру, в чому, з часом, ми переконуємося. Образ дядька Лева у поемі визначено докладним описом Лесею Українкою його вигляду і вбрання, а саме: «по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої повстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятірець), коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика кошіль (торба) на широкому ремені». Але в ілюстрації героя позбавлено національних ознак. Він скорше нагадує Діда Мороза – казковий образ, більш знайомий для різних верств радянського соціального середовища, ніж їх уявлення про характерний чоловічий типаж українського Полісся. Біля ніг старого дійсно можна роздивитися кловню (традиційний у поліському краї пристрій для вилову риби). «Кошель (торба) на широкому ремені» художником перетворено на корзину, що здавалося більш зрозумілим для пересічного глядача предметом. А от зображення на передньому плані сокири взагалі протирічить сутності характеру дядька Лева – ревного охоронця прадавнього лісу («…якби не він, давно б уже не стало сього дуба.. бо дядько Лев заклявся на життя, що дуба він повік не дасть рубати…»). З тим, завдяки майстерності ілюстратора образ, незважаючи на всі невідповідності, сприймається переконливо. І в тому вбачається великий вплив на людську свідомість митців високого професійного класу, таких, як Дерегус. Він майстерно перетворив знаковий образ поеми українського автора на образ інтернаціональний. Так в срср стверджувались принципи єдиного художнього методу соціалістичного реалізму, що з кінця 1950-х років (часу, коли було створено ілюстрації) остаточно набув статусу офіційного мистецтва.
Розкриваючи конфлікт духовного і прагматично-побутового в літературному тексті, ілюстратор докладно опрацьовує лінію стосунків між Мавкою і Лукашем. В аркуші «Лукаш і Мавка» (Іл.2) він даємможливість відчути ірреальність Мавки – безплотної фантастичної істоти, і людську природу сільського хлопця, який зачарував лісову царівну своєю грою на сопілці. Художник знайшов вдалий прийом, щоб виявити натяк на подальше порозуміння героїв під впливом музики. Постать Мавки окреслено таким чином, що реальними сприймаються лише верхня частина її постаті, а нижня губиться у «мереживі» гілля лісовій хащі. Так само, наче у дзеркальному відбитку, зображено Лукаша, нижня частина постаті якого «розчиняється» у густому різнотрав’ї узбережжя озера.
Головну лінію оповідання Дерегус передав через образ лісової Мавки. Відчутно, що майстер намагався втілити в її зображенні ту саму подвійність, яка склала сутність драми. Художник дає можливість побачити ознаки постійних змін, що відбуваються з головною героїнею. В аркуші «Мавка і Лісовик» (Іл.3) казкових героїв, відповідно тексту, зображено в ситуації, коли вони спілкуються як реальні люди. Щоправда, зображення Мавки глядач навіть не одразу помічає, бо лінії, які окреслюють її постать, переплітаються з лініями гілля дерев. В зображенні Лісовика художник, також відповідно літературному орієнтиру, виявляє риси старезного діда. Його образ невипадково викликає асоціації із зображеннями українських кобзарів (бо козацька тематика була провідною у творчості Дерегуса). У Лісовика довгі козацькі вуса і борода. Щодо бороди, то слід зазначити Полісся як єдиний в Україні регіон, де найбільше збереглися традиції стародавньої Руси, і де чоловіки не голили бороди (інформація за світлинами і дослідженнями Степана Таранушенка).
Відповідно до сюжетного розвитку поеми, Мавка в ілюстраціях Дерегуса постає абсолютно реальною дівчиною, яка переживає зрозумілі кожній людині почуття розчарування, образи, ревнощів, відчаю, зради. Так, в аркуші «Мавка плаче» (Іл.4) підкреслено її людську сутність завдяки вбранню. Виразна пластика пози і рухів свідчить про роботу художника з натурою. У творчому спадку Михайла Дерегуса існує кілька варіантів цієї композиції. Серед них ілюстрація «Мавка плаче», що приведено в книзі «Лісова пісня» 1950 року видання (Іл.5). Завдяки високій образно-емоційній опрацьованості, реалістичній переконливості ці аркуші сприймаються драматичною кульмінацією сюжету, що передрікає трагічну фінальну розв’язку поеми.
Художник розумів, що обходячи увагою усілякі фантасмагорії драми, він спростить його тематичну канву, філософську глибину і поетичне розмаїття, адже тут реалії життя тісно сплітаються з фантазіями настільки, що часом трудно відділити одне від іншого. Тому він вирішує це непросте для ілюстратора завдання образотворчими можливостями техніки офорта, безмежність яких, до речі, доводив ще академік гравюри Тарас Шевченко. Використовуючи класичні прийоми гравіювання і авторських засобів травлення робочої площини, комбінування штрихового офорта з акватинтою, майстрові вдалося передати відповідний до літературного тексту ритм життя «предковічного лісу». В лабіринтах ліній, які щільно заповнюють тло аркушів, висвітленими силуетами окреслено постаті героїв оповідання. І хоча ми не бачимо фантастичних істот, які наповнюють загадкове, приховане від сторонніх очей життя природи, ми відчуваємо його інтуїтивно. Інколи художник дещо відкриває цю таємничу завісу, і в хвилях свічада озера ніби раптово розвиднюється примара Водяника, що підслуховує розмову Мавки з мудрим Лісовиком (Іл.3).
В серії ілюстрацій до «Лісової пісні» 1971 року Дерегус, не бажаючи повторюватися, подає дещо нову інтерпретацію сцен.
Найбільш вдалою ілюстрацією цього циклу є композиція «Мавка і Лісовик» (Іл.6). Реалізовуючи минулі знахідки, Дерегус досягає більшої відповідності поетичній концепції поеми – в цій ілюстрації Мавка виникає з лісової хащі наче сонячний промінь. Так само більш опоетизованим виглядає Лісовик, в образі якого відчутно його ірреальну сутність. Але, піддаючись вимогам підкреслити життєвість оповідання, сцени аркушів 1971 років втрачають емоційну напругу. Лісові мешканці стають все більш відстороненими, а в героях побутових сцен «Килина і Лукашева мати» (Іл.7), «Килина і Мавка» (Іл. 8) все більше відчутно саркастичні риси.
Ілюстрації Дерегуса до «Лісової пісні», які зберігаються в музеї, повністю відрізняються від тих, що «побачили світ» 1950 року у першому повоєнному виданні твору Лесі Українки. Виконані значно пізніше у 1959 і 1971 роках, ці роботи свідчать про те, що поетика драми-феєрії все життя захоплювала і надихала митця, і він повертався до її образів знов і знов, наче сам шукав можливості «своїм життям до себе дорівнятись»…
Наталя Титаренко, мистецтвознавець
Автор допису висловлює щиру подяку за співпрацю Юліані Поляковій – головному бібліографу Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім.В.Каразіна
Про ілюстрації до «Лісової пісні» художника Надії Лопухової (1928-1914) далі буде.