КЛАСИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ. ТЕМАТИЧНА ГРАФІКА З ФОНДІВ ХХМ

Художниця родом з Петриківки Наталія Олексіївна Григорова, членкиня Спілки художників України (1972), виучениця В.Касіяна у Київському художньому інституті, працювала в галузі книжкової графіки для видавництв. За невідомих причин казку І.Нечуя-Левицького «Запорожці», проілюстровану Н.Григоровою 1968 року, не було опубліковано. Тож, три чорно-білі офорти до твору з колекції ХХМ, створені 25-річною (на той час) художницею, можливо, сьогодні публіковано вперше.

Почнемо, як не дивно, з фантастичного роману Жуля Верна «20 000 льє під водою» (1870). Він мав шалений успіх: абсолютний читацький захват, створення атракціонів з імітацією підводної подорожі. Мужні персонажі роману, капітан Немо, Фаррагут, Нед Ленд романтизували морські професії. З’явилися літературні асоціації, в яких ідеалізувалося «підводне життя».

Через два роки, 1872-го, український літератор Іван Нечуй-Левицький пише романтичну казку «Запорожці», героєм якої є молодий лоцман Карпо Летючий.   Він письменний, знає річкову лоцію: мілини, підводні камені, течії. Тому йому доручають подолати пороги Дніпра, щоб перевезти цінний вантаж. На рисунку (іл.1) старший лоцман Іван Музика, схиливши сиву голову, обійняв Карпа. Певно, наставник мислить, що його парубоцька вдача вже минула, тому благословляє на добру путь свого найкращого учня. Красень Карпо теж обійняв вчителя, а позаду, в човні, на нього чекає вірна команда.



Цього разу Карпові не таланить. Пройшовши три надскладні пороги Дніпра, гребці потрапили в шторм, а байдак (річкове дерев’яне судно) почав тонути. Художниці вдалося майстерно побудувати композицію (іл.2), щоб глядач майже фізично відчув непереборне могуття природної стихії, яка затягує чотирьох сміливців. На офорті, у містичній геометрії коловороту, чоловічі постаті майже поглинуті безжальною безоднею, і тільки чотири чеканні обличчя височіють над водяною прірвою.



Карпо пірнає під воду, де існує зачарована чаклунами-характерниками Запорізька Січ. За сюжетом, у «ідеальному» підводному світі живуть козаки-запорожці після смерті.       

Погостювавши у підводній Січі, Карпо Летючий (недарма Нечуй так назвав свого героя!) на крилах орла повернувся до села, де, як і раніше, земля належала панам, а люди злидарювали. На рисунку (іл.3) зображено три покоління селян-бідняків: красуня молодиця, чоловік середніх літ і висохла бабця, перед якою миска без крихти їжі. У кожного персонажа карбовані риси худорлявих облич зі скорботно опущеними вустами. Художниця філігранно прописала ошатне національне вбрання на кожному та промовисті жести їх натруджених рук. Над дівчиною і літнім чоловіком наче світяться умовні «німби», прикрашені рослинним орнаментом.



Від селян Карпо Летючий дізнався, що його дім продано, а наречена Олеся заміжня. Через непереборний для героя контраст між побаченим «підводним братерством» і безвихіддю сьогодення Карпо полишив село і подався за Дунай.

Казка «Запорожці» І. Нечуя-Левицького півтора століття навчає, що без розуміння минулого неможливо побудувати міцне майбутнє, а історична пам'ять є джерелом сили.

Три офорти Н.Григорової з колекції ХХМ свідчать, що ілюстраторка була глибоко в темі, а сьогоднішній нарис деякою мірою долає прикрість, що свого часу ці ілюстрації не було опубліковано.