КЛАСИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТЕМАТИЧНА ГРАФІКА З ФОНДІВ ХХМ
Твори відомого українського драматурга Івана Кочерги (1881-1952) не втратили своєї актуальності, адже в центрі уваги автора незмінно перебувала людина на шляху самоствердження і духовних пошуків. Кочерга створив історичну драму "Свіччине весілля" про тяжке минуле нашого народу. Вперше на сцені запорізького театру її було поставлено 90 років тому.
У колекції ХХМ зберігаються ліногравюри до п’єси. Їх автор - Георгій Якутович (1930-2000), відомий український графік і книжковий ілюстратор. Ліногравюра (лінорит) - техніка гравіювання на лінолеумі, коли за допомогою різця вирізається малюнок, який потім переносять на папір. У цих роботах Якутович використовував тонкий твердий лінолеум без тканинної основи задля тонких штрихів, що особливо потрібно при виконанні композиції невеликих розмірів.
Ім’я Георгія Якутовича нерозривно пов’язане з двома культовими українськими кінострічками. 1965 року він був художником-постановником фільму «Тіні забутих предків». Режисер С.Параджанов писав: «Якутович не просто художник, а художник, що мислить. Він привів нас у Карпати, як гід. Він врятував нас від фальші». Другою роботою Якутовича, головного художника фільму, стала стрічка «Захар Беркут» (1971, режисер Л.Осика).
Драму «Свіччине весілля» (1930) написано на основі історичних документів. В ній змальовано події 1506 року в Києві, коли місто перебувало під владою литовських феодалів. Ремісникам і міщанам було суворо заборонено світло в будинках.
На вечірньому побаченні (іл.1) ремісник Іван Свічка міцно тримає наречену Меланку в обіймах. У дівчини тонкий стан, високі груди, красиве волосся, оздоблене стрічкою. Свічка пильно вдивляється в лице коханої, наче намагається запам’ятати дорогі риси перед ризикованим вчинком. Адже Свічка йде до замку Воєводи, щоб добути світло для Меланки і всіх містян. Замок Воєводи (іл.2) знаходиться на горі і ніби простромлює верхівками башт скупчені у дивне мереживо хмари. Споруди оточено масивним цегляним муром. На ліногравюрі (іл. 3) три напівоголені східні красуні у прозорих шальварах демонструють жіночі принади у млосному танці. Великі круглі сережки у їхніх вухах коливаються в такт рухів. За танком захоплено спостерігають п’ятеро чоловіків. На столі між кубками з вином і наїдками - канделябр з двома свічками, адже у замку Воєводи має бути світло і розваги.
На весіллі Івана та Меланки (іл.4) за святковим столом із запаленими свічками та весільним короваєм сидять молоді в святковому вбранні. Позаду них хор юних красунь з натхненними обличчями величає молодят піснями. На лаві зручно влаштувалися свати і гості, які тримають чарки з вином. Щасливий Свічка лагідно схилився до тендітної і вродливої нареченої.
На весіллі Івана заарештували. Під час допиту (іл.5) він не почувається злочинцем. З шістьох зображених на ліногравюрі чоловіків тільки міцно зв’язаного мотузками Свічку зображено зі спини. Похмурий Воєвода з налитими кров’ю очима знизу вгору дивиться на гордого полоненого. Воєвода в красивому дорогому вбранні, облямованім цінним хутром, обома руками спирається на старовинний лицарський меч. Підперши рукою щоку, дивиться на Свічку захмелілий від вина помічник Воєводи. Мстивий Ольшанський, прагнучи побачити хоча б тінь страху, підніс канделябр зі свічками до обличчя Івана.
На фоні озброєних повстанців зі згорьованими, але повними рішучості обличчями Свічка виносить з замку бездиханне тіло Меланки (іл.6). Її довге волосся тріпоче вітер. Лляна сорочка не приховує силует молодої плоті. Кремезний Свічка не схилився під вагою тіла коханої, його спина напружено пряма. В очах замість сліз неймовірне бажання помсти. У цей час кияни піднімають бунт (іл.7). На останній ліногравюрі зображено п’ятьох чоловіків, схожих за поставою на давньогрецьких героїв. Містяни тримають кожен свою зброю для рішучих дій – тут сокира, каміння, стрілецький лук, палиця. Глядач розуміє, що для бунтівників поняття світла і волі стали тотожними.
Надзвичайно бережне ставлення художника Якутовича до літературного першоджерела простежується у майстерно пророблених деталях. Розглядаючи їх, виникає бажання ще раз перечитати знайому зі шкільних років драму Кочерги.