КЛАСИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТЕМАТИЧНА ГРАФІКА З ФОНДІВ ХХМ. Павло Тичина

Його визнали класиком ще за життя, а сучасники вважали провідним українським поетом ХХ століття. Мова йде про Павла Тичину (1891–1967) — поета, публіциста, перекладача, громадського діяча (фото 1).

Він народився в родині сільського дяка Григорія у Пісках на Чернігівщині. З тринадцяти братів і сестер не всі отримали освіту, адже сім’я бідувала. Втім, Павло успішно закінчив Чернігівську духовну семінарію. Згодом отримав світську освіту. Природна обдарованість і «суміш» знань сформували небуденну особистість митця.

Він змалку віршував, а спілкування із корифеєм української літератури М.Коцюбинським надало поштовх до творчості. Юнаком Павло мріяв стати художником, і всі вірші він писав виключно олівцем. Тичина опанував іноземні мови, перекладав, зібрав величезну власну бібліотеку, був дійсним членом Академії наук УРСР (1929).

Пейзажна лірика поета - про гармонію людини зі світом («Сонячні кларнети»), інтимна лірика ніжна і чуттєва («О, панно Інно»), а громадянська - насичена драматичними символами («Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була»).

Художник-графік В'ячеслав Мойсейович Дозорець (1941-1993), виученик Львівського поліграфічного інституту (1965), заслужений художник України, майстер книжкової ілюстрації та гравюри на дереві (фото 2) ілюстрував «Перлини світової поезії», серію «Бібліотека української літератури», зокрема, лірику П. Тичини.

Так, у колекції сучасної графіки ХХМ зберігається шмуцтитул (папір, гравюра на дереві) до збірки поезій Павла Тичини. Його виконано художником 1969 року. Шмуцтитул — це аркуш у книзі перед титульним листом, який готує читача до сприйняття основного тексту. Як правило, шмуцтитул знаходиться на правому боці розвороту і містить ілюстрацію, гравюру (як у нашому випадку), чи декоративний елемент.

Витончені лінії утворюють композицію у вигляді нахиленого праворуч овалу (іл.3). Гравюру опоетизовано сонячним промінням, яке займає значний простір, і здається, що козак «сидить» на променях поміж флоральних мотивів. Хочеться розглядати кожен делікатно прописаний листок і гілочку. Задумливо-натхненне обличчя молодого козака схилено до бандури. У нього по-юнацьки довга шия, тендітно-видовжений абрис обличчя, граційний стан і надзвичайної краси руки, що тримають бандуру і ласкаво торкаються струн. На гравюрі птахи линуть між спіралеподібними хмарами, і тільки казкова жар-птиця, як підкова на щастя (чи то символ поетичної ліри?), присіла на гілку, заслухавшись грою бандуриста.

За далеких часів шмуцтитул мав прозаїчну мету чернетки: він захищав основний титул від забруднення. Власне, з німецької der Schmutztitel – це «брудний титул». З тим, розглядаючи гравюру, яку так майстерно, з любов’ю до справи, виконав В’ячеслав Дозорець, розумієш справжній сенс цього першого аркуша, сприймаючи його як універсальний портал у світ української поезії.