Григорій Савич Сковорода

Фітільов Л.В. (1913 – 1975). Портрет Г.С.Сковороди. 1972

Григорій Савич Сковорода – унікальна особистість, «людина-університет», перший самостійний філософ України. Мав гарний голос, сам складав музику для церковних концертів. Особливо любив Харків, Слобожанщину, що знайшло втілення у віршах «Басни харьковские». А його вираз «Всякому городу нрав и права» став своєрідним девізом принципів міського самоврядування. Його масово читали і цитували, переписували рукописи та пропагували їх, а він не видав жодної книги за своє життя.

Народився Григорій Савич на Полтавщині у родині козака. Точної дати народження встановити так і не вдалося – озвучують 3 грудня 1722 року.

Г.Сковорода мав виняткові здібності до навчання – у 16 років вступив до Києво-Могилянської академії. Вивчав латинську, польську, грецьку, німецьку та інші мови. Грав на різних музичних інструментах – сопілці, флейті, скрипці, лірі, бандурі. Проте вищої освіти так і не отримав. Філософські трактати присвячував переважно етиці. Відстоював права людської особистості, найбільш за все цінував свободу. Любив мандрувати і спинятися у добрих людей, які приймали його не за гроші, а щоб послухати. «Життя наше – це подорож, а дружня бесіда – це візок, що полегшує мандрівникові дорогу».

З 1759 по 1769 роки Сковорода викладав етику та поетику в Харківському колегіумі. Він був легендарним вчителем, якого всі дуже любили. Коли у 1805 році в Харкові було засновано університет, гроші на його заснування зібрали українські поміщики Слобожанщини за ініціативи В.Каразіна. Більшість з них були учнями Г.Сковороди.

Іконографія образу славетного мандрівного філософа є значною у всіх жанрах образотворчості. У фондах ХХМ зберігається портрет Г.С.Сковороди роботи художника Льва Васильовича Фітільова (1913 – 1975). Характерне обличчя філософа сповнено відчуття власної гідності, внутрішньої сили і благородства, продиктованої глибоким інтелектом і мудрістю. Аскетизм, який все життя сповідував Сковорода, підкреслено простотою обстановки, скромністю побуту та зовнішності. Справді, «світ ловив мене, та не спіймав…»