Голодомор

 

«У 1932-1933 роках в Україні і на прилеглих козацьких землях сталінський режим запровадив штучно створений голодомор як частину радянської колективізаційної кампанії. Всі запаси харчів було силоміць реквізовано, військовий кордон не давав змоги завезти харчі зовні, і люди були приречені на смерть… Голодомор… мав подвійну мету: одним ударом придушити український націоналізм і винищити найбільший осередок заможного селянства… Світ бачив не один страшний голод… проте голод, організований як геноцидний акт державної політики, слід вважати за унікальний.»
Норман Дейвіс, член Британської Академії, професор Школи славістичних та східноєвропейських досліджень Університету Лондону. Європа. Історія. Київ. Вид. «Основи». 2006

 З 28 листопада 2006 року, коли Верховна Рада ухвалила закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», цей останній місяць осені овіяно почуттям скорботи і смутку. Україна вшановує пам'ять спввітчизників, закатованих голодом. Метою Голодомору було не лише винищення найбільшого осередку заможного селянства. В процесі осмислення історії російсько-українських відносин у цей злочин повною мірою розкриває повсякчасну мету московії (як більшовицько-совєтської, так і сучасної, путінської) знищення українців як нації. Для досягнення цієї «мети» 1932-1933 московити запровадили бузувірський засіб. Чергову спробу зламати непоступливість українців було замасковано під «кампанію загальної колективізації». Наразі, звільняючи нашу свідомість від новативу «народа-страждальця», час згадати про той шалений опір, який чинило саме українське селянство більшовицькій політиці, вбачаючи в ній кричущу несправедливість по відношенню до людини і хліборобської праці. За період від 1929 до 1932 років на українських землях відбулось 5000 селянських повстань!

 Прагнучи довести нереальність планів хлібозаготівель, люди виходили цілими селами проти озброєних загонів міліції і армійських підрозділів. Десятки тисяч арештів, розстріли, депортація родин, показові карально-репресивні акції проти цілих районів (так звані «чорні дошки»), заходи з ліквідації «куркульських і петлюрівських гнізд», директиви про заборону виїзду з села, введення 22 січня 1932 року єдиного паспортного режиму, відтак заборона селянам покидати місця постійного проживання, блокпости навкруги голодних сіл. Активність руху опору селянства було придушено лише тоді, коли фізично знищили і знешкодили чоловічий склад громад. Але і з другої половини 1933 року він не зник, а перейшов у пасивну стадію, про що свідчать зібрані в архівах численні листівки, записані анекдоти, приказки, навіть співанки.

 Незважаючи на жорстке покарання лише за згадку про ті лихі часи, що зберегла пам'ять, добре ілюструє народна приказка «правда як не дожене, то перестріне». Наразі відкрито неймовірні можливості доступу до інформації. Шукайте її, вивчайте, аналізуйте, думайте! Памятаємо, що ми – нація нескорених. За роки відновлення державної незалежності, ми, українці, прийняли в своє серце правду. В десакралізованій історії України було все. У ХУІІІ-ХІХ століттях – культурне нівелювання, рейдерство інтелектуальної еліти, мовні заборони, руйнування українських мілітарних основ і традицій. У ХХ – спроби фізичного знищення української нації. Про злочини московії нам завжди мають нагадувати такі сталі поняття, як «розстріляне відродження», «голодомор», «чорносвитники», «гулаг». До цих трагедій ХХІ століття додало черговий термін «відкрите воєнне вторгнення». На тлі екзистенціальної війни з московськими окупантами дні пам’яті про жертви народної трагедії голодомору в Україні 1932-1933 років набувають особливого сенсу.

За період з 2008 року відбулось багато заходів, присвячених вшануванню пам’яті жертв голодомору. Це виставки, презентації документальних фільмів, історико-літературні твори та публікації. До багатьох з них у ХХМ звертались під час експонування виставок. Нині пропонуємо до перегляду перший художній фільм про голодомор – «Голод – 33» реж. О.

Наталя Титаренко, мистецтвознавець, куратор проєкту «Чорна рілля»