Голодомор 2

2008 року на державному рівні було започатковано Всеукраїнську акцію «Запали свічку». Харківський художній музей підтримав її виставково-освітнім проектом «Чорна рілля». В рамках проєкту наприкінці листопада в стінах музею відбувалися тематичні виставки та інші публічні заходи. «Пам’ять - наче мідна дошка, вкрита літерами, які час непомітно стирає, якщо їх не поновлювати різцем» (Дж.Локк). Так, пам'ять має оновлюватися. Наразі війна змінила формат проекту, але не змінила ставлення до цієї теми нашої історії. В рамках музейного проекту «поновлюємо дошку памяті» графічною серією харківської художниці Олени Рибакової «Коляда-33». Олена Рибакова (1977 р.н.) брала участь у одному з перших заходів музейного проекту. Цю її серію 2008 року слід означити в числі перших художніх відгуків на тему голодомору у сучасному українському образотворчому мистецтві.

Олена Рибакова. Нар.1977. Художник-скульптор, дизайнер, графік.

Закінчила відділення скульптури Харківської державної академії дизайну і мистецтв (2006). Лауреат Всеукраїнського конкурсу проектів випускників художніх вузів (2006). Учасник всеукраїнських та зарубіжних виставок з 2004, серед них - спеціалізованих виставок ілюстрації (Болонья, 2004-2005; Київ, 2007)

Наразі нам невідома доля Олени Рибакової, але маємо надію, що її тематична графіка на музейній сторінці в ці дні скорботи відновить подальші контакти автора з Харківським художнім музеєм.

Свою графічну серію «Коляда-33». (2008. Папір, туш, перо) Олена Рибакова пов’язує з особистими враженнями від оповідань близьких родичів, які пережили роки голодомору. «Я хочу, щоб мої роботи примушували думати», - резюмує автор.

Найдраматичніші часи бузувірської акції, коли жахливими репресіями влади опір селянства було зламано, припали на грудень 1933 року. В Україні у цей останній місяць року з давніх-давен відзначали свято Коляди. Свято має глибоке коріння з дохристиянської доби. Коляда – богиня неба, яка щороку у найдовшу ніч зими народжує нове сонце. У кожному аркуші серії знаходимо її символічний знак – коло. Цей знак безкінечності об’єднує інші символи: язичницькі – сніп з колосків, дідух, та християнські – Всевидяче Око і Чаша Євхаристії.

Авторський підхід у рисунках серії демонструє мінімалізм зображувальних засобів і тематичну локальність.

Динамічність композиції кожного з п’яти аркушів виявляє драматизм подій. А контраст між лінійним рисунком і плямами силуетів – таких різних способів зображення постатей, підкреслює прірву між двома протилежними світами – світом конфіскаторів, представників радянської влади та світом українського селянства, світом катів і світом жертв. Стилістику образотворчої мови рисунків, зорієнтовану на наївне мистецтво, виправдано тим, що авторами спогадів «про голодовку» були селяни з української глибинки. Однак, художниця відходить від прийому традиційної благообразності для картин народного примітиву.

Зображення кострубатих тулубів дорослих людей з непомірно великими руками і ногами, незграбних у своїх нериродних рухах, дітей з незворотними рахітичними ознаками – точно знайдений експресіоністичний підхід для передачі жахіття ситуації. Художниця щоразу наполегливо нарощує напругу емоційного шоку. Приреченість відчутно у кожній постаті через її формальне перетворення на безлику тінь-примару. Візуалізація почуття страху відбувається через зображення скоцюрблених захолоділих тілець загиблих, які раптом нагадують чорну смугу вишивки – страшну корекцію генетичного коду України ХХ століття; трансформацію тендітних квіточок віночка у вишкірені колючки терну…