ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА
Це знаменитий свого часу актор-трагік Айра Олдрідж (Ira Frederick Aldridge, 1807-1867). З дитинства він плекав мрію стати актором, тому юнаком виїхав з Америки до Лондона. Айра мріяв про театр «Глобус», а деякий час грав на маленьких, майже аматорських сценах. За три десятиліття артист так вдосконалив свою майстерність, що став справжньою зіркою. Олдрідж був першим афро-американським актором, який виконував ролі у п’єсах Шекспіра. Якщо для ролі Отелло його екзотична зовнішність була бонусом, то єврейський купець Шейлок у «Венеційському купці» або участь у постановках «Гамлета» і «Короля Ліра» потребувала креативного, як на той час, режисерського бачення. Численні європейські турне мали успіх, і взимку 1858 року трупу британського театру було запрошено до Санкт-Петербурга.
Саме тут актор познайомився з Тарасом Шевченком, щойно звільненим після десятилітнього заслання. Такий довгий культурний вакуум був нестерпним для Шевченка, тому він не міг насититися театром і взагалі світом мистецтва. Знайомство двох митців переросло в нетривалу, але близьку дружбу, про яку повідали очевидці і подальші біографи поета.
Вперше Шевченко побачив Олдріджа на сцені у ролі Отелло. Потім Тарас написав у приватному листі: «Олдрідж чинить дива на сцені. Він оживляє Шекспіра». Іншого разу Шевченко в сльозах прийшов в гримерну актора після вистави «Король Лір», яка викликала бурний ефект катарсису. Факт, що Олдрідж грав Шекспіра мовою оригіналу (яку не знав Шевченко), не завадив поетові з вдячністю розцілувати руки й обличчя артиста. Адже Тарас чудово знав зміст трагедії, тому правдиві емоції Олдріджа у ролі рафінованого, покинутого всіма монарха, не потребували перекладу. Впродовж наступних двох місяців перебування Олдріджа у Петербурзі вони тепло товаришували. Між ними, наче братами (Олдрідж був старшим на 7 років), сформувався глибинний емоційний зв'язок, підкріплений розповідями про пережите та улюбленими піснями своїх народів.
Ось тоді було створено зворушливий портрет, виконаний італійським та білим олівцем, на згадку про дружбу двох видатних митців. Як зазначалось вище, він знаходиться в колекції Національного музею Тараса Шевченка. А у ХХМ зберігається графічний аркуш художника С.Ф.Беседіна (1901-1996), на якому зображено сеанс роботи над цим портретом!
М'якими, невагомо-повітряними лініями змальовано Шевченка, якому із задоволенням позує Олдрідж. Окрилений задумом, Тарас посміхається у відповідь на позитивні емоції друга. Гарно вдягнений, помолоділий, спраглий до роботи митець з лукавими бісиками в очах, зовсім не схожий на своє графічне зображення, теж з колекції ХХМ, художника С.М.Прохорова (1873-1948). На ньому політичного в’язня Шевченка зображено простим олівцем у профіль. Перед нами виснажене немолоде обличчя аскета із запалими очима, високими вилицями та кудлатою бородою. Потворний кашкет довершує образ арештанта. Відчутно, що художник Прохоров простежив внутрішній надлом свого героя у схвильованих штрихах етюда. Тарас Шевченко помер у березні 1861 року. За злою іронією долі ненависне кріпацтво було скасоване за тиждень до його смерті. Олдрідж дожив до скасування рабства у Сполучених Штатах 1865 року, але так і не повернувся на батьківщину, адже за два роки потому актор помер під час гастролей Європою. Його поховано у польській Лодзі, від якої до Канева 1042 кілометри шляху.