ДО 180-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІЛЛІ ЮХИМОВИЧА РЄПІНА
Онлайн-виставка, присвячена соняшнику, просто вибухнула значною кількістю авторів (близько 40-ка творів) і самих творів, яких було представлено біля 80-ти. Без перебільшення, це найбільш популярна рослина української флори – спочатку красива квітка з родини айстрових, отже, посланець небес, що в українському космосі втілює сонце, олійна культура , якою соняшник став у кінці 19 століття, до цього з 18 ст. його культивували як декоративну рослину, красиву квітку. До речі, найбільше його вирощували і врощують саме на Харківщині і півдні України. А ще це паливо, лікувальні напої з коріння, паливо засіб для прання. Своєю формою квітки, згодом шапки з насінням, втілює ідеальне геометричне начало – круг, коло. Як у пісні «Стежина», що пам’ятаємо у виконанні незабутнього Леоніда Івановича Рубаненка: «Між круглих соняхів повита, одним – одна біля воріт…»
Соняшникові поля, поряд з пшеничними, мабуть, єдиний у світі пейзажний прапор – жовтий і бронзовий кольори на тлі небесної блакиті. Живопис, як стверджував славетний Леонардо да Вінчі, це поезія у фарбах. Тому це жовто-зелене море викликає поетичні порівняння: сонячні голівки кивають в такт літньому гарячому вітрові, який голубить їхні шорсткі долоні листя. І тільки тоді, коли він наливається соками землі, наповнюється насінням, він схиляється у шанобливому поклоні.
У кольорознавчій енциклопедії народних оберегів, де жовтий присутній у писанкарстві, вузликових низанках – наузах, це сильний, повний колір, символ інтелекту, творчості, і сонця. У писанках – небесне світило, тепло, врожай. Стилізовані соняхи є героями декоративних панно, вітражів, розпису на фарфорі і фаянсі, ажурних силуетів у витинанках . У живописних і графічних натюрмортах – квітка, яка виконує «соло» у цьому маленькому оркестрі, або симфонії, який кожен автор формує у відповідності до свого мистецького бачення.
Сухе соняшничиння – це ще й своєрідний матеріал для рослинних «інсталяцій», закомпонованих в букет або сніп, такий собі «соняшниковий трансформер». Це справді друге життя рослини, яке притягує увагу художників – вже згадувана конячка для хлопчика, чорні віхи на лінії розмежування, загадкові розчерки-ієрогліфи на незібраному, вже засніженому полі, що нагадують далекосхідну каліграфію.
Не так багато рослин мають геометризовану, майже кристалічну форму побудови, серед яких вирізняються троянда, соняшник, жоржина, на відміну від так званих «розхристаних» півоній, хризантем, айстр. 
Соняшник довго не здається – серед стиглого поля довго палахкотять жовтогарячі язички пелюсток – він цвіте наперекір всьому, аж поки сльотава осінь таки примусить скоритись, як у вірші О.Пчілки «Високий соняшник на грядці журливо голову схилив».
Одвічне прагнення українства до естетизації довкілля, висока побутова культура знаходять свій вияв у нинішній важкій воєнній ситуації, де все ж таки душа прагне краси. Тому ящики для набоїв «розцвітають» соняшниками, підтримуючи настрій воїнів ЗСУ, які знаходять місце для жартів, пісні і танцю, ніби повторюючи безсмертну «співаючу ескадрилью» у незабутньому фільмі Леоніда Бикова. І саме про цю чутливу струну, притаманну творчій особистості, її реакції на трагічні чи радісні події, влучно висловився Ілля Рєпін: «Художник – дзеркало свого середовища: у ньому відображено його суспільство, нація, і час».
Мистецтвознавиця Ольга Денисенко