Програма ставить за мету відновити в онлайн форматі зустрічі з харківськими художниками. Така форма популяризації сучасного мистецтва у довоєнні часи обов’язково планувалася і використовувалася на кожній персональній (груповій) виставці. Вона схвально сприймалася відвідувачами музею за можливості безпосереднього спілкування з творчою особистістю, експонентом виставки. Саме завдяки таким зустрічам формувалася зацікавлена аудиторія постійно діючих музейних лекторіїв.
Наразі питання до художника пропонуємо формулювати на сторінці відгуків. Найцікавіші з них обов’язково отримають відповідь.
Щодо ймовірної полеміки навкруги терміну «діаріуш» і пропозицій замінити його на більш розповсюджені «щоденник» або «записник».
Оскільки зміст програми спрямовано на висвітлення думок художника про високе мистецтво і процес творчості, автор вважає за необхідне підкреслити історичну цінність висловів і думок художника відповідним нестандартним терміном.
Розпочати нову програму в цей святковий день ми запропонували заслуженому діячеві мистецтв України Олександру Шеховцову. Вибір наш не був випадковим. Поза всіма своїми регаліями визнаного в Україні митця, Олександр Шеховцов 1987-89 роках очолював Харківський художній музей. З часом його директорства пов’язуємо величезну роботу з технічного упорядкування музейних фондосховищ.
Сторінка діаріуша художника присвячена серії його живописних творів «Наталівка».
Сторінка діаріуша художника Олександра Шеховцова:
Думаю, у кожного художника є своя Фудзіяма, як у Хокусая, Сент-Віктуар, як у Сезанна, або Руанський собор, як у Моне.
У мене також є свої «місця сили». Одне з них – церква у дендропарку Наталівка, що у Краснокутському районі. Всі її зображення, а це більше десятка робіт різних років, виконані з настроєм милування, захвату і трепету перед творінням природи і людини-митця. Справи року мені завжди здавалися якимись незавершеними, якщо я хоч кілька днів не поблукаю з етюдником наталіївським старовинним парком, не привітаюся з наталівською церквою…
Архітектурний шедевр О.Щусева дивовижно гармонійно вписався в ландшафтний простір літньої резиденції родини Харитоненків – цукропромисловців, уродженців і щирих добродійників міста Суми.. Церкву побудовано на початку ХХ століття в стилі «модерн». І як це притаманно стилю, вона поєднує в собі органічність і певний дисонанс, тендітність і монументальність, простоту і вишуканість. Щоразу відкриваю її для себе, кожного разу нову: то грайливо-веселу, поблискуючу золотими цибулинками главок у сонячних променях морозного полудня, то пригнічено-сумну під своїм непомірно тяжким куполом, то якусь бентежну, що наче суєтно збирає до себе весняні струмки, то загадково-притихлу у сутінках надвечір’я, то статечно-горду під охороною своїх вічних стражів – вікових сосен… Церковку називають «наталівським дивом». Вона ховається в мережеві реліктових дерев, які давно забули догляд і турботу. Знаходжу її з якого б боку не увійшов до парку. Як можу фарбами на полотні щоразу прагну збагнути таємницю її природи і досі не збагнув. Сумую за нею, як сумують за тим, що ніколи не повторюється…
Наша довідка:
Наталівка – це дендропарк і залишки садиби цукрозаводчика Івана Харитоненка (1820-1891) у селі Володимирівка Краснокутського району Харківської області. Катаклізми ХХ століття зруйнували «родинне гніздо», назване на честь улюбленої онуки, але до нашого часу збереглися окремі споруди колись по-європейські облаштованого маєтку: в’їзні ворота, водонапірна башта, господарчі флігелі, оранжереї, манеж… Окрасою комплексу була і залишається Спасо-Преображенська церква, побудована 1913 року за проєктом архітектора Олексія Щусєва (1873-1949), в часи, коли господарем Наталівки став син і спадкоємиць «цукрової імперії», Павло Харитоненко (1853-1914)
Імена в тексті діаріуша: Художник Кацусіка Хокусай. 1760-1849. Японія; художник Поль Сезанн.1839-1906. Франція; художник Клод Моне.1840-1926. Франція.