Чорна рілля

• Теги: 2022

«У 1932-1933 роках в Україні і на прилеглих козацьких землях сталінський режим запровадив штучно створений голодомор як частину радянської колективізаційної кампанії. Всі запаси харчів було силоміць реквізовано, військовий кордон не давав змоги завезти харчі ззовні, і люди були приречені на смерть… Голодомор… мав подвійну мету: одним ударом придушити український націоналізм і винищити найбільший осередок заможного селянства… Світ бачив не один страшний голод…проте голод, організований як геноцидний акт державної політики, слід вважати за унікальний.»

Норман Дейвіс, член Британської Академії, професор Школи славістичних та східноєвропейських досліджень Університету Лондону. Європа. Історія. Київ. Вид. «Основи». 2006

 28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», тому останній місяць осені цивілізоване суспільство відзначає День пам’яті про мільйони закатованих голодом українців. Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ) визнала організований радянським урядом голод в Україні 1932-1933 років «злочином режиму проти власного народу». 

Цитата професора Н.Дейвіса містить рядки, що сприймаються надзвичайно актуальними на тлі сучасної Національно-визвольної війни українського народу проти російського імперіалізму. Бо метою Голодомору було не лише винищення «найбільшого осередку заможного селянства» але «одним ударом придушити український націоналізм…» І саме ця частина тези в процесі осмислення історії російсько-українських відношень визначає повсякчасну мету РФ (як більшовицько-радянської, так і путінської) – фізичне знищення українців, як нації. Дев'яносто років тому задля досягнення цієї підступної мети було задіяно унікальний (як визначився професор Н.Дейвіс) засіб – голодомор. А в головах громадян кількох поколінь, «вихованих» радянською освітою, ця бузувірська акція маскувались міфами про боротьбу з куркулями, які перешкоджали «втіленню комуністичних принципів господарства». Тепер ми усвідомлюємо, які страшні поневіряннявипали на долю наших батьків. Разом з тим, сучасна російсько-українська війна показала, що час відходити українцям від наративу «народа-страждальця». Ми, що прийняли у своє серце правду, чи то внаслідок національної політики нашої держави, або через десакралізовану історію своєї родини, маємо знати про те, який шалений опір більшовицькій окупації чинили українці. За період 1929-1932 років на українських землях відбулось 5000 селянських повстань! «План нереальний. Ми хліба не дамо. Жінки наші візьмуть вила і повбивають тих, що захотять взяти хліб» – доповідає один з голів сільрад повсталих сел (село Журбінці Житомирської області). Люди виходили проти озброєних загонів міліції і армійських підрозділів. Десятки тисяч арештованих, розстріляних, депортованих родин, показові карально-репресивні акції проти цілих районів – так звані «чорні дошки»… ніщо не зломило дух українського народу. Канаючи від голоду, він продовжував здійснювти т.з пасивний опір, свідченням якого стали тексти численних листівок «голодний люд, пора вставати, годі під пресом комуністів умирати!»; приказок (потяг на москву: жито-пшениця, жито-пшениця, жито пшениця; потяг з москви: облігація, облігація, облігація); частівок тужливо-розпачливого, насмішкувато-іронічного, уїдливо-саркастичного змісту («В тридцять другому году ми вже їли лободу. Нема хліба, нема сала, комсомолія забрала»). 

Наразі московський режим пробує вирішити нацистську мету денацифікації України засобом відкритої війни. Але пам'ятаємо, що ми – нація нескорених. 

2008 року на державному рівні було започатковано Всеукраїнську акцію «Запали свічку», присвячену пам’яти жертв народної трагедії Голодомору в Україні 1932-1933 років. На тлі екзистенціальної війни з російським окупантами, традиція набуває особливого сенсу. 

Харківський художній музей з перших років підтримав акцію пам’яти мистецьким проєктом «Чорна рілля», в рамках якого у жалобні дні листопада в стінах музею відбуваються тематичні заходи. Війна змінила формат проєкту, важливою складовою якого завжди була експозиція мистецьких творів. Наразі маємо можливість представити роботи студентів (на той час) Харківського художнього училища з першої виставки музейного проєкту 2008 року. Слід поцінувати тодішню ініціативу педагогів одного з найстаріших художніх учбових закладів України, що залучили своїх учнів до процесу творчого осмислення драматичних подій. Студентські роботи цієї виставки залишаються першим у мистецтві Харкова відгуком молодого покоління його представників на болючі факти національної історії.

Во істину, українська культура особлива. Століттями її матеріальні пам'ятки викрадали, фізично нищили українців, але якісь духові речі переживали темні часи, давали паростки нового життя іноді через кілька поколінь! Масовий опір українців московським окупантам – яскраве підтвердження тому.

За мудрістю давнього виразу «твій біль беру на себе, печаль твоя – в мені», організатори і учасники проєкту «Чорна рілля» щоразу апелюють до зрозумілих кожній людині почуттів. Через них – до історії нашого безсмертного великого роду. Нам відкриті великі можливості доступу до інформації. Шукайте її, вивчайте, аналізуйте, думайте! Зміцнюємо разом живий ланцюг історичної пам’яті, який тримає українську націю.

Наталя Титаренко, мистецтвознавиця, кураторка проєкту

Михайлів Роман. Обоз