Ім’я троянди
Цю назву культового роману Умберто Еко добре знають шанувальники літератури. Нині ми торкнемося теми зображення дикої троянди, шипшини, чий образ увічнив у своїй картині чугуївський художник Іван Михайлович Бунаков, учитель Рєпіна, якого наш славетний земляк вважав живописцем, рівним Гольбейну. Здається, як можна порівнювати скромного провінційного майстра з придворним художником англійського короля Генріха VIII? Мабуть, перебільшує Ілля Юхимович, закоханий у майстрів місцевої художньої школи, де Леонтій Персанов—«Рафаель Чугуєва», Іван Бунаков— «живописець, рівний Гольбейну». Але коли подивитися і порівняти їх твори, виявиться, що таки так, Рєпін, завжди точний у своїх влучних характеристиках, має рацію: «Невеликі за розміром портрети нагадували Гольбейна, він дуже характерно передавав схожість і прекрасно закінчував свої картончики». Нашому музеєві пощастило стати власником аж двох «картончиків» Бунакова, одним із яких став портрет молодої чугуївської купчихи Поспеєвої, де автор дійсно увічнив «ім’я троянди». Квіти, м‘яко і делікатно прописані по краю хустки, підкреслюють ніжність і сором’язливу цнотливість моделі. Поспеєва наче квітами обсипана—як на староукраїнських портретах, де жінки пишаються у розкішних строях, гаптованих стилізованими флоральними узорами.
Квіточку троянди також приколото до хустки, яка покриває голову Поспєєвої. Колірну гармонію зображення доповнено улюбленим глибоким синім, майже волошковим кольором, градації якого використано в іще одному портреті жительки Чугуєва З. Шавернєвої із колекції ХХМ.
Художники часто звертаються до подібного образотворчого підходу—порівняти жіночу і квіткову красу, адже в них втілено радість існування, символ миру, кохання і дружби. «В дамських портретах, - продовжує Рєпін, -було бажання дещо прикрасити, він був трохи солодкуватим і мало рельєфним». В чому, на наш погляд, це виявлялося? В прагненні втілити образ жінки, звичайної жительки Чугуєва, як частину оточуючої природи. Але в жодному відомому нам жіночому портреті, так зримо і рельєфно, про відсутність чого закидає Рєпін Бунакову, не втілено образ квітки, її ім’я.
На відміну від садової троянди, чиї геометризовані обриси більше полюбляють графіки, квіти шипшини дійсно уособлюють жіноче начало, розвиток, швидкоплинність життя, а також «символізм чаші»: безсмертя, численність, достаток. П’ятипелюсткові квіти шипшини означають мікрокосмос людини, зафіксований у низці п’яти почуттів. Не випадково вона була улюбленою у великого українофіла, нобелівського лауреата Івана Буніна. А ще це квітка казкової сплячої красуні, символ кохання і пристрасті, про що йдеться у відомому пісенному шлягері «Біла шипшина, в пристрасті винна»… Саме з цією квіткою тезоіменної роботи геніального М. Врубеля з колекції НМ «Київська картинна галерея» дослідниця творчості художника Наталя Агеєва (м. Київ), виявила цікавий нюанс: вона має не тільки символічне значення, а й додаткове, сутнісне. Врубелівську шипшину можна вільно переміщувати у часі та просторі, скажімо, у часи середньовічної Англії та Шотландії, як героїню балад. Ось так виникає ще одна асоціативна паралель Бунакова з Гольбейном, представником якраз цього означеного періоду в мистецтві. Скоріше за все, Ілля Рєпін у своєму портреті Софії Любицької, написаної в Чугуєві 1877 року, використав той же прийом, прикрасивши зачіску моделі, позначеної яскравою південною красою, такою ж квіточкою червоно-рожевої шипшини, як і на портреті Поспеєвої. Саме ця мила слобожанська манера вплітати у волосся квітку є тією деталлю, яка пом’якшує, інтимізує і навіть опоетизовує дещо строгий, як би ми сказали сьогодні, офіційний вигляд дівчини.
У кількох своїх портретах Рєпін прикрасив своїх українських красунь розкішними вінками із квітів і злаків, доповнивши красу народного костюма. Але Поспєєва і Любицька – городянки, і до їх міського строю та головного убору виявляється доречною одна квіточка, ніби виокремлена із вінка. Дійсно, красу і багатство народного костюма втілено в багатьох творах, включаючи відомі рядки Рєпіна із листа, написаного у Франції : «Тільки малоросіянки і парижанки вміють одягатися зі смаком…» А про міську, міщанську моду, відомо трохи меньше. І саме ці портрети Бунакова і Рєпіна дають уявлення, як одягались жінки Чугуєва ІІ пол. ХІХ ст.
На жаль, картини авторства Бунакова, які прикрашали садибні колекції місцевої знаті, безслідно щезли у пореформений період 1860-х років, часу розорення дворянських гнізд та їх запустіння. Про це у своїх спогадах також написав Рєпін. Але все ж таки несподівані відкриття бувають. Таким став портрет матері відомої художниці Марії Башкирцевої, що знаходиться у музеї образотворчого мистецтва м. Ніцца (Франція). Батько і дід Башкирцевої за місцем військової служби були пов’язані з Чугуєвом, де військове містечко і досі називається Башкирівкою. Портрет, репродукований у книзі «Избранница судьбы» (2008) був підписаний як Бонаков. Під час заходів, присвячених М. Башкирцевій у ХХМ, музейний співробітник Н. Титаренко звернула на це увагу, що насправді це наш Бунаков, і вже у наступному виданні 2018 року його вже було підписано як Бунаков. Здається, якраз у ньому трохи більше Гольбейна – красивий костюм з накидкою-пелериною улюбленого художником темно-синього кольору, оздоблений вишуканими квіточками троянди. Трьох четвертний поворот моделі, яскраві плями предметів композиційного портрета — куточок столу, накритий червоною скатертю, бордова оббивка спинки крісла. Скоріше за все, його було написано у період з 1856-61 років, часу недовготривалого шлюбу батьків Марії.
І знову слова Рєпіна : «Я вважаю його кращим за Гольбейна—була в ньому деяка жива стримана розмашистість пензля»…
Переглядаючи деякі портрети Гольбейна, не можемо вкотре не зазначити спостережливість і влучність порівняння Рєпіна: це часто овал чи коло, глибокий синій чи лазуровий колір фону, трьох четвертний поворот і так звана «внутрішня рама» - жест складених рук, невипадково портрет З. Шавернєвої Бунакова називають «Чугуївською Джокондою».
Мине час—і кущі шипшини вкриються кораловими низками цілющих ягід. А ще вона – справжній рослинний фенікс, який легко відроджується знову, коли щось іде не так із живцем садової троянди, який прищепили до неї, шипшини, ім’я якої так зворушливо і ніжно увічнив чугуївський Гольбейн—Іван Михайлович Бунаков.
Мистецтвознавиця Ольга Денисенко