Копия "Квіти і птахи"
- Start 10.07.2013 10:00
- End: 10.10.2013 19:00
- Location: Харківський художній музей
Виставка катийського живопису XVIІІ - XІX ст.
Китайський класичний живопис має самобутній поділ на жанри. Три основних жанри за традиційною класифікацією – це «люди і речі», «гори і води» та «квіти і птахи». Зображення різноманітних тварин і рослин має загальну назву «живопис квітів і птахів».
Цей жанр є найбільш барвистим і декоративним. Він відображує, в першу чергу, замилування природою, її розмаїттям і досконалістю. Кожен твір цього жанру також сповнено доброзичливої символіки, він покликаний привернути до власника різноманітні блага. Часом образи можуть бути метафорами – вони порівнюють явища у тваринному світі з тим, що відбувається в людському суспільстві. Цей давній символізм було крізь віки пронесено китайськими майстрами живопису.
Історія жанру «квіти і птахи» бере початок у добу Тан (VII - X століття н.е.). На той час при дворах імператора та місцевих владик вже існували формальні організації – академії мистецтв. Ці заклади оцінювали і виконували художні твори, а також навчали талановитих початківців. Художники з академій оздоблювали палаци своїх володарів фресками, сувоями та ширмами із зображенням квітів і птахів, які віщували процвітання і довголіття вінценосним особам.
Манера ретельного виконання, в якій працювали придворні художники, здобула назву «старанний пензель» (гун бі). І символіка, і манера зображення великою мірою пов’язані з даосизмом – натурфілософським вченням, яке виникло у Китаї в VI ст. до н.е.. Філософську думку і практичні досліди даосів було сфокусовано на детальному вивченні природи заради гармонійної взаємодії з нею. У народній даоській традиції одні тварини і рослини ставали благовісними символами через те, що були корисними для людини, інші вважалися такими через подібність їхніх назв до слів «щастя», «слава» тощо.
У VIII ст. н.е. під впливом буддійського вчення виникла експресивна манера живопису опис ідеї (сє і). Працюючи в такій манері, художник-аматор широкими рухами пензля лише чорною тушшю передавав загальні риси предметів і враження від картини, яка поставала перед його очима. Спонтанний виразний живопис вважався одним зі способів самовдосконалення. Предметом для таких творчих вправ можна було вибрати, зокрема, зображення рослин або тварин.
Малюнок, подібний лаконічністю до каліграфії, почали доповнювати віршованими написами. Каліграфічні рядки природнім чином займали на сувої вільне від малюнку місце. Художник свідомо створював асиметричну композицію або розташовував групи предметів зигзагами: у цьому полягає особливість китайської живописної перспективи. Вона була створена у XI- XII ст. професійними художниками з імператорського двору і досі використовується у традиційному живописі в будь-яких творчих манерах та жанрах.
Часом найвищого злету жанру «квіти і птахи» китайські знавці мистецтв традиційно вважали добу Сун (X-XIII ст.). Таку думку підтримують і сучасні дослідники, вважаючи, що цьому сприяли різні історичні чинники: особлива увага до цього жанру імператора Чжао Цзи, посилення впливу буддизму і просто попит на декоративний символічний живопис у Китаї та за його межами (в Кореї та Японії).
Прихильник даосизму, імператор Чжао Цзи, відомий під храмовим іменем Хвейцзун (роки правління 1101 - 1125), сам був обдарованим художником і спонукав придворних митців до ретельного вивчення природних закономірностей і «чудес» (наприклад, тварин-альбіносів). Увага Хвейцзуна до цієї теми затвердила «квіти і птахи» на одній із чільних ролей у китайському образотворчому мистецтві.
Незалежно від столичних художніх вправ можновладців, жанр отримав розвиток і в провінціях. З другої половини X століття до XVII століття визначним центром живопису квітів і птахів для місцевих та іноземних замовників був мальовничий регіон Пілінь біля міста Нанкін на сході Китаю. Більшість композицій місцеві художники створювали яскравими фарбами на досить темному шовку в манері «старанний пензель».
Розвитку жанру сприяла і нова хвиля поширення буддизму – учення, яке зародилося в Індії у VI столітті до н.е. і прийшло до Китаю на початку нової ери. Монахи-живописці мусили уважно вивчити земні рослини, щоб детально зобразити на фресках сповнений лотосами рай Будди Аміди та оздобити рослинним орнаментом краї корогв.
Жанр «квіти і птахи» розвивався, збагачувався і зберігав традицію в наступні епохи. Нового піку популярності ця тема сягнула за часів династії Мін (XIV-XVII ст.), коли основними замовниками професійних художників стали багаті купці, а вчені-чиновники практикували живопис заради самовдосконалення. Підтримати традицію допомагав величезний пієтет перед давніми зразками, характерний для всієї китайської культури. Копіювання давніх творів було виявом поваги до попередників, навчанням у них та засобом збереження мистецької традиції.
Подібно до живопису, у творах ужиткового мистецтва – на вбранні, порцеляні, ювелірних виробах – зображення рослин, птахів та комах виконували роль оберегів та доброзичливих символів.
Національний Музей Мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків зберігає найбільшу в Україні колекцію китайського традиційного живопису в жанрі «квіти і птахи». Перший сувій було придбано ще на початку ХХ ст. самим засновником музею – Богданом Івановичем Ханенком. На початку 1960-х колекція доповнилася величезним масивом творів, зібраних подружжям Андре Стефана і Таїсії Павлівни Жаспар у Шанхаї в 1928-1948рр.