Копия УКРАЇНСЬКЕ НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО

• Start 18.08.2019 09:00
• End: 31.08.2019 20:00

Виставка, представлена увазі глядача – лише невелика частина колекції відділу народного мистецтва Слобожанщини, яка дає можливість показати різноманітність видів та жанрів народного мистецтва, що є основою основ художньої культури кожного народу, її душею і невичерпним джерелом.

В експозиції представлено основні види народного мистецтва: вишивку, гончарство, різьблення по дереву, витинання, народний живопис, плетіння з бісеру, лози та соломки, ткацтво тощо. Це дає змогу прослідкувати еволюційний шлях від старовинних зразків до робіт сучасних майстрів, які продовжують традиції культури українського народу.

Чільне місце належить рушникам, що завжди були символом української хати, хранителем культурної пам’яті народу. Серед витворів декоративного мистецтва не знайти іншого, який у всі часи був не тільки окрасою свята, різних обрядів, а й втілював у собі глибоку образну символіку, як в геометричній, так і в рослинній орнаментиці. Незважаючи на своє естетичне та практичне призначення, він ще й досить ужиткова, багатофункціональна річ. Відповідно до цього утвердилися і назви рушників: утирач (для рук та обличчя), покутник (ними обвішували стіни), подарункові, обрядові тощо.

Рушник - неодмінний атрибут весільної обрядовості. В народі весілля - то тріумф життєствердження, що синтезує в собі все найкраще, на що спроможний людський розум і талант. Але жоден обрядовий елемент не відігравав у традиційному весіллі такої символіко-етичної ролі, як рушник. Кульмінацією весілля, власне, закріплення шлюбу, було «стати на рушник». Рушники використовувались також при зведенні житла. Ними застилали підвалини, піднімали сволоки.

Основною орнаментальною композицією старовинних рушників є давньослов’янський символ - «Дерево життя». Це стилізована рослина, яку часто зображують у вазонах або чашах. Вигляд дерева визначав його смислове значення. У трактовці «Дерева Роду» воно оповідає історію життя однієї людини або родини. З кінця XIX ст. на рушниках розквітають стилізовані рослинні орнаменти і сюжетні композиції, виконані хрестиком червоно-чорними нитками.

Рушники, вишиті «білим по білому» - це справжні «діаманти» сучасної частини колекції. Талановиті майстри з народу, використовуючи досвід своїх попередників, вносять нові й нові риси у сповнене глибокої зворушливості й краси невмируще мистецтво. Прикладом є значний внесок у відродження вишивки «білим по білому» харківськими вишивальницями - заслуженими майстрами народної творчості України Ідеєю Найдьоновою, Раїсою Кушнаренко, членами Національної спілки майстрів народного мистецтва України Антониною Яценко, Людмилою Городиловою. Вони не тільки відродили цей тип вишивки, а й надали їй якісно нового звучання. Перенісши старовинні техніки вишивки (лічильні) з сорочок на рушники, майстрині Харківщини створили новий тип слобожанського рушника, де композиціям геометричного орнаменту, виконаним поєднанням різних традиційних технік, надано монументальності, рельєфності, гри світлотіні за рахунок різноманітних напрямків стібків вишивки. Різні засоби виконання елементів орнаменту, сполучення «глухого» тла з прозорим, сприяють утворенню неперевершених зразків народного мистецтва у вишивці Слобожанщини.

Гончарство – одне із самобутніх явищ у народному мистецтві. Тисячолітній доробок гончарів є одним з джерел формування сучасної культури, зафіксованої в глині духовності минулого. В експозиції воно представлено творами заслуженого майстра народної творчості України Федора Гнідого (1893-1980) та його учнів – заслуженого майстра народної творчості України Бориса Цибульника і члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України Зої Грунь.

Гончарством на Харківщині займались здавна, тут є значні поклади високоякісної глини. Ремесло передавалось у спадок. Основним видом виробів був посуд різноманітного призначення, та ще ліпили для дітей іграшки-свищики. Одним із осередків є місто Валки, засноване 1646 року як фортеця на території, що звалась колись «Диким полем». Федір. Гнідий народився в сім¢ї гончарів. Любов до глини виявилась з дитинства. «Не міг не ліпити – душа співала» - говорив Федір Іванович. Спершу став кустарем, потім працював у гончарні при цегляному заводі, робив різноманітний посуд і великі макітри. Але весь час душа нудьгувала за чимось іншим. З¢явилися думки зробити щось до душі – велику скульптуру якогось звіра. Наприклад, лева. З нього і почався його творчий шлях до визнаного майстра народної кераміки.

Творчий доробок митця дуже великий і різноманітний: це народна іграшка, твори дрібної скульптурної пластики анімалістичного характеру, великі фігури баранів і левів, що сидять, стоять, або усміхаються. Крім анімалістичних мотивів, Гнідого приваблював декоративний посуд і композиції жанрового характеру. В експозиції також представлено анімалістичний посуд полтавських гончарів.

Значне місце у народному мистецтві займає різьбярство: декоративні тарелі, кругла різана скульптура, предмети утилітарного призначення тощо.

Майстри різних районів знайшли свої прийоми і техніки виконання, мотиви орнаменту. Одним із корифеїв різьблення по дереву був заслужений майстер народної творчості України Петро Фоменко (1900-1983). Його рельєфні пейзажі завжди вирізняються на виставках. До яскравих набутків українського різьбярства можна віднести круглу скульптуру. Око митця вловлює найпримітніші риси створюваного уявою образу. Різьбярі Харківщини Борис Лубенець (1927-1999) і Сергій Печенізький також мають свої улюблені теми, образну мову, власну творчу манеру і матеріал. Слід відзначити творчість Григорія Гусака, відомого, художника-ювеліра, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України, кавалера нагород та орденів Міжнародного меморіального фонду ім. Карла Фаберже, каменеріза, майстра дрібної пластики, мініатюри та мікромініатюри. У своїй творчості він використовує тему українського козацтва, сюжети релігійного характеру, портретні зображення історичних діячів.

Почесне місце серед майстрів-різьбярів займає Ніна Алдобаєва – жінка-різьбяр. Її самобутнє мистецтво своїм корінням занурюється в суто народні традиції, джерелом яких є щира народна мудрість, наївно-поетичне світосприйняття. Творчий доробок майстрині складається з кількох тем. Дуже цікаво розкрито тему «Наше минуле»: в десяти невеликих творах показано своє бачення розвитку слов’янського світу, від любові між чоловіком і жінкою до виникнення козацтва.

До яскравих набутків народної творчості можна віднести вироби з бісеру - багатоколірні ґердани Едиф Камінської – заслуженого майстра народної творчості України, Надії Островської - члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України, та Вікторії Кортнєвої. Це традиційні жіночі прикраси-обереги, в яких збережено старовинну захисну символіку.

З історії відомо, що наївне малярство, є потребою творчого самовираження в образотворчих формах, яка мусила виявлятися в міру природної обдарованості окремих індивідуальностей, що згодом або ставали майже професійними митцями, або залишалися невідомими. В експозиції народне малярство представлено роботою Степана Бойко (1880-1978) «Пасіка у лісі» і сільським пейзажем невідомого художника.

Ще один вид стародавнього народного мистецтва – витинання. Витинанка – це візерунки та картини, вирізані з паперу. Прообразом сучасних витинанок стали скіфські прорізні попони, зроблені із шкіри. Скіфські воїни прикрашали ними своїх коней. На цих попонах витиналися зображення казкових звірів. З виникненням паперу в Китаї з¢явилась паперова витинанка. В Україні цей вид творчості набув розповсюдження у XVI ст. Своєрідним аналогом українських витинанок вважаються кустодії – шматочки паперу з ажурно вирізаними краями, які використовували для оздоблення канцелярських печаток. У XIX cт. з’явилися витинанки, якими селяни прикрашали хати. У 1880-1910 рр. розвиток українських витинанок набув широкого вжитку. Важко було знайти сільське житло Поділля, Подніпров’я, Слобожанщини без настінних розписів або паперових прикрас.

В експозиції також представлено роботи із соломки заслуженого майстра народної творчості України Галини Воловик і лозоплетіння – члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України Євгена Пиленкова.

На виставці експонується лише сто двадцять творів – це тільки невелика частина музейної колекції, яка зберігає велике надбання традиційної народної культури не тільки Слобожанщини, а й України в цілому.