Автопортрет з батьком (поетом Іваном Вирганом).1969

• Теги: 2025, експонат місяця

Серед творів народного художника України Наталії Вергун, значна частина яких зберігається в колекції Харківського художнього музею, картина «Автопортрет з батьком» займає особливе місце. Полотно належить до таких, що відзначено глибоким осмисленням гуманітарних трагедій українського народу. По суті, це першій і натепер чи не єдиний твір українського образотворчого мистецтва, в якому авторка через історію своєї родини доторкнулася до болючої теми шляхів і долі національної інтелектуальної еліти. Теми, що на хвилі послаблень утисків суспільної думки доби т.з. «відлиги», пов’язаної із змінами у держапараті срср початку 1960-х років, почала «проростати» в українській літературі. У тогочасному малярстві переміни відзначилися більш у формі, ніж у змісті. І цьому сприяла, як відомо, активізація уваги до народної творчості, виживлення прийомів традиційного мистецтва в живописно-графічну образотворчість класичних його видів. Щодо змісту станкових картин, то поза творами на сюжети історії (виключно в транскрипції радянської історіографії), ця тема не простежується. Наприкінці шестидесятих, внаслідок «затирання слідів» тотальних репресій, здавалося, вона вже не мала шансів на відродження в історичній пам'яті. Але саме в цей час, 1969 року, з’явилось полотно молодої харківської художниці Наталії Вергун «Автопортрет з батьком», що стало знаковим для української культури.

Батько художниці – поет Іван Оникійович Вирган (1908-1975). Обдарований літературним талантом юнак з полтавського села на хвилі процесу українізації почав друкуватися з 1927 року. 1940 він отримав університетську освіту. Саме на таких талановитих, завзятих, національно свідомих особистостей, що проявили себе на культурній ниві, радянський режим починає полювання в 1930-ті роки. Івана Виргана було засуджено на 10 років за сфабрикованим обвинуваченням в злодіяннях проти радянської влади. Чотири роки він відбував у концтаборах Воркути, а потім, до кінця Другої світової війни «змивав кров’ю» на фронті свою «провину» … Поета реабілітовано 1961 року. Незважаючи на «обрізані крила», він до кінця життя залишався вірним своєму покликанню. Окрім поезії, яку високо поцінувала тогочасна критика і високі літературні авторитети (П.Тичина, М.Рильський), Вирган є автором унікального Російсько-українського словника сталих виразів (у співавторстві з мовознавцем Марією Пилинською), над яким він працював у 1950-ті роки, але виданого лише 2009 року (Вид.Прапор. Х.: 2009)

Наталя Вергун (1938 р.н.) зростала донькою «ворога народу» у сумнозвісному будинку літераторів «Слово», в якому чи не кожна квартира зберігала пам'ять про своїх мешканців, імена яких склали літературний термін «розстріляне відродження». Живописний талант тендітнї і надзвичайно цілеспрямованої дівчини визначився у Харківському державному художньому училищі (1953-1958). Для свого подальшого художнього гартування вона обрала Інститут живопису, скульптури та архітектури ім. І.Ю. Рєпіна в Ленінграді ( Академія мистецтв у Санкт-Петербурзі) – учбовий заклад, овіяний славою його вихованців. Разом з тим, головним для юної художниці було те, що заклад пов’язано з іменем і творчістю провідника української культури Тараса Шевченка.

У сучасному українському візуальному мистецтві живопис Наталі Вергун є показником інноваційних рішень композиційного простору, пластичної виразності форм, колористики, що визначили оригінальну авторську образотворчу мову.

В зображенні схиленого чоловіка на передньому плані картини відчутно напругу. В його темному силуеті наче криється скорбота життєвих випробувань. Це відчуття посилено кольором обличчя і нервово зведених рук, що за тоном дещо нагадує санкир – фарбовий шар, яким писали лики ікон. Статура батька контрастує зі струнко-випрямленою фігурою молодої жінки у светрі насиченого червоного кольору, з палітрою і пензлем в руках. Обидві постаті сприймаються часовими «полюсами» невидимої «лінії долі». «Знавцем душі трудящої людини» назвав Виргана Павло Тичина. Цю якість – «відчувати душу людини» батько, вочевидь, передав своїй доньці-художниці.

В образотворчості полотна, лапідарності, лаконічності форм постатей, виразності їх ракурсів, рухів і жестів, визначених чіткою лінією і силуетом, вибору предметів, локальності і символічному навантаженні кольору очевидні прийоми художника-монументаліста, фахової освіти Наталії Вергун. З тим, портретність зображених, полиці з книгами, що сприймаються не умовним тлом або антуражем, а багатомовним середовищем героїв, визначають картину в рамках станкового твору. І стає зрозумілим, що не стільки закони монументального мистецтва, а саме драматизм теми диктував стилістику форми, в якій відчутно відголоски різних образотворчих систем постімпресіонізму і колористику іконопису, палітра якого базувалась на природних пігментах. «Серце, серце, ти не можеш зрадить, помилитись у своїх піснях», – цитата з поезії Івана Оникійович Виргана наче духовне єднання героїв, виявляє спадкоємність творчості батька й доньки – двох яскравих представників славної української мистецької родини.

Творчість Наталії Вергун, безсумнівно, знаменує становлення національних орієнтирів в українському образотворчому мистецтві ІІ пол. ХХ – поч. ХХІ ст. Цей процес набув особливого значення з відновленням української незалежності. Унікальність творчості Наталії Вергун полягає в тому, що її твори сприяють усвідомленню історичної правди. Художниця є однією з тих, хто своїми творами підтвердив символіко-філософську спроможність живопису як найважливішого носія інформації.

Р.S. Минулого року Наталія Іванівна Вергун передала в дар Харківському художньому музею весь свій творчий доробок. Музейна збірка в додаток до творів художниці, що вже зберігаються в фондах, поповнилася чотирма сотнями живописних етюдів і оригінальної графіки. Їх історико-культурне і мистецьке значення в тому, що через широку ретроспективу (від кінця 1950-х до поч. 2000 років) роботи наочно представляють еволюцію зображувальних прийомів, що дають уявлення про шляхи розвитку мистецького процесу, який формується у повсякденній творчій праці.

Наталя Титаренко, мистецтвознавець