М.Дубовський. Притихло. 1890
- Теги: 2025, експонат місяця
В колекції музею зберігається один з авторських підписних варіантів картини «Притихло» Миколи Никаноровича Дубовського (1859-1918). Твір цієї назви, поданий художником на ХУІІІ виставку Товариства пересувних художніх виставок 1890 року, мав надзвичайний публічний успіх. Тому зрозумілим є існування численних авторських повторів цієї роботи, яку було придбано для колекції імператора Олександра ІІ ще до відкриття вернісажу передвижників. Тоді картину Дубовського обговорювали на всіх рівнях, починаючи від найнятих автором носильників для транспортування полотна і колег-художників ( згадували, що коли її принесли на виставку один з артільників «присів від страху на підлогу»), до колекціонерів, критиків, а з часом, і авторів монографій з історії пейзажного жанру.
«Мотивом для картини був той захват, який оволодівав мною багато разів при спостеріганні природи в момент тиші перед великою бурею, або проміж гроз, коли дихати буває тяжко, коли відчуваєш свою нікчемність при наближенні стихії…», – згадував художник. І справді, кожного разу, при погляді на цю роботу, неодмінно охоплює почуття неспокою, яке переживав кожен хоч раз в житті, залишившись наодинці з природною стихією. Тому важко не погодитися з першою оцінкою картини, яку надав їй сучасник автора, художник-пейзажист І. Левітан (1860-1900): «..Настрій природи ми вміємо передавати, скоріше, ми наділяємо природу своїм переживаннями, підходимо до неї від суб’єктивного, але такий захват від самої природи, як «Притихло», де відчуваєш не автора, а саму стихію, передати не усякий зможе». За образно-стилістичною характеристикою, якою супроводжували картину «Притихло» мистецтвознавці протягом ХХ століття, можна прослідкувати провідні концепції цієї науки, визначені для кожного з його десятиліть. Так, в 1940-і роки в картині «Притихло» підкреслювалося її гуманістичне світосприйняття – стихійним силам природи протиставлено розум, силу і відвагу людини. І насправді, вочевидь невипадковим на дальньому плані композиції зображено човен, що із зусиллям, розрізаючи тяжкий пласт почорнілої води, відчайдушно прямує до жаданого берега. У 1950-ті твір «Притихло» автор першої монографії «Пейзаж в русской живописи» В.Бакшеєв (1862-1858) оцінював як один з кращих пейзажів в історії жанру. Сам прибічник пошуків інноваційної живописної мови, що було притаманно членам об’єднання «Союз русских художников», він точно визначив ці достоїнства в картині Дубовського. Зромантизованою оцінкою цього твору відзначилася критика 1960-х років, яка, цитуючи Левітана, підкреслювала в картині «незвичайні моменти в житті природи…трудно вловимі природні ефекти». Тоді ж, в 1960-ті роки, полотно «Притихло» розглянуто як «перший досвід узагальненого пейзажного образу». О.Федоров-Давидов (1900-1969), гуру радянського мистецтвознавства, творчість Дубовського охарактеризував терміном «пейзаж настрою». В мистецтвознавчій критиці початку ХХІ століття в картині відзначено «скульптурно-тяжкі хмари, що нависають над темною водою…інтерпретація яких виходить за рамки натурного значення … тому що вони перебільшені і розміром, і вагою… набувають символічного сенсу..» І ця характеристика наче повертає до часу створення картини, в рік 1890, коли дух символізму починає просочуватися в картини ревних прибічників реалізму, надаючи живописній мові емоційності, а здавалось би простим сюжетам глибинного сенсу. З цієї точки зору картину М.Дубовського, слід визначити твором інноваційним. Питання емоційності живописної мови і можливостей художніми засобами визначити і посилити образотворчість природних об’єктів у мистецьких колах завжди були актуальними. 1880 року жваво обговорювали живописні ефекти картин А.Куїнджі («Місячна ніч на Дніпрі» – виставка однієї картини 1880 року). 1890 ця тематична полеміка відновилась саме у зв’язку з картиною Дубовського.
Наталя Титаренко, мистецтвознавець