ЕКПОНАТ МІСЯЦЯ

• Теги: 2025, експонат місяця

Поточний рік виявився щедрим на «круглі дати», які завше є приводом вивести образ ювіляра з тіні минулого у сьогодення. В художніх музеях, де історична пам'ять зберігається в мистецьких творах, ювілеї художників суттєво активізують процес дослідження не лише їх мистецької спадщини, але й окремих творів, надають можливість осмислити її на новому етапі розвитку національної свідомості. В межах програм «експонат місяця» і «художники-ювіляри» представляємо живописний твір нашого славного земляка Порфирія Мартиновича (Іл.1) «Казьонки» (Іл.2), що є ескізом до втраченої з роками картини, яка мала назву «Приміщення учнів в імператорській академії мистецтв».



«Коли Мартинович сказав нам, що хоче намалювати картину з нашої «казьонки» і виставити її на «Передвижній» виставці, щоб таким чином показати в дійсному вигляді вже не прикрашені ніяким офіційним красномовством, «невсипущі клопоти» про нас «благоопечительного начальства», – згадував перший біограф Мартиновича, його друг і співученик по академії Опанас Сластьон, – ми всі ( сам Сластьон, Васильківський, Зімін, Лодиженський) з радістю згодилися і ховати картину й позувати для неї». Описам життя в «казьонках» студентів Петербурзької імператорської академії мистецтв Сластьон присвятив кілька розділів монографії «Мартинович» (Видавництво «Рух», Харків, 1931). І в тих описах менш за все відчутно драматизм побуту студентів, на чому підкреслено зосереджувалася мистецтвознавча наука радянської доби. Так, начебто в радянських студентських гуртожитках стан добробуту відрізнявся від «дореволюційних» академічних казьонок. Аніскільки не відрізнявся, про що може згадати кожен студент Інституту живопису, скульптури і архітектури ім. І.Ю. Рєпіна (так в срср називалася академія мистецтв часів Порфирія Мартиновича, Сергія Васильківського, Опанаса Сластьона, Миколи Самокиша). Але хотілося б зауважити, що в казьонки тодішньої академії мистецтв час від часу «заглядали» представники академічної адміністрації. Такий візит до казьонок конференц-секретаря академії генерала П.Ф.Ісєєва докладно описав Сластьон, а чи відвідували радянські казьонки адміністратори подібного рангу? Незважаючи на те, що картину Мартиновича Сластьон вважав картиною-протестом, життя в імператорських казьонках з їх холодом, голодом, стінами, що «були розписані, розмальовані всілякими малюнками, проектами ескізів, карикатурами, голими жінками, списаними різними віршами, приповістками…» студенти вважали цікавим і неодмінно характерним явищем у навчальному процесі. «… ми відчували в собі потребу й жадобу до «безшабашної», нічим не обмеженої волі, волі молодих здорових тварин. Той, хто приходив сюди, зразу може й жахався нашого життя, але поволі втрачав зв’язки з культурними забобонами і через кілька тижнів не відрізнявся від товаришів по куреню. Ми почували якусь атавістичну ненавість до умовного порядку, до всього того чепурного зовнішнього блиску. Кров у нас грала, кипіла, не даючи чемно сидіти в скучному одноманітному колі доброго поводження. Тут вироблявся суто анархічний погляд на все те, що оточувало нас. Тут забувались усякі розпорядки, кожен жив виключно своїм днем. Ніяких годин ніхто не визнавав: один ще спав, другий давно виспався, а третій ще тільки лягав спати…»



На тому скінчимо соціальну перцепцію твору і відзначимо непересічну живописну вправність автора, яка виявилася в цьому картоні, по-суті, мініатюрного формату (24,5х33), що зібрав у собі відразу кілька жанрів – інтер’єр, портрет і натюрморт, який глядач може одразу і не помітити. Але якщо помітить, то безумовно відзначить, як легко, наче ледь торкаючись пензлем основи, написана скляна пляшка, каганець, книжка, аркуш паперу. Подробицями складної конструкції мансардного приміщення величної архітектурної споруди академії (Іл.3, а саме склепінням піддашшя, яке сумістило в собі вхідний портал, своєрідним сволоком стелі, що складався з кількох балок, художник чітко визначає глибину простору двовимірного робочого поля полотна.



Достатньо затишним сприймається двохярусне місце для спання, піл якого (піл в українському побуті це настил для сидіння і спання) заслано зворушливим покривалом з кольорових клаптиків. Несподіване відчуття благочинності (приймаючи до уваги описані Сластьоном враження) справляє зображення охайно вдягненого чорнявого молодика, що підкреслено уважно втупився у книжку. На жаль, ми вже ніколи не дізнаємося, що ж так розлютило в картині академічне начальство, бо все, що відкривається нашим очам, виглядає достатньо пристойно.

Автор блискуче впорався зі складною задачею передачі денного освітлення, створивши природно згармонований колорит ескізу. З тим, відомо, що непрезентабельність вигляду казенного помешкання вихованців Академії, що його точно передав художник, все ж таки шкодило іміджу престижного навчального закладу. Роботу було засуджено адміністрацією, а Мартиновича виключено з числа учнів Академії. Це спровокувало нервовий стрес і захворювання художника, а з тим і неможливість його подальшої повної творчої самореалізації. Після повернення в Україну Мартинович жив у Костянтинограді (тепер Берестин), збирав та вивчав український думовий епос, був одним з ініціаторів заснування 1923 року у місті краєзнавчого музею.

Харківський музей володіє найбільшою в Україні колекцією живописних та графічних творів Порфирія Мартиновича, позначених високими професійними якостями українського самородка. В історію українського мистецтва художник увійшов як автор змістовних, психологічно виразних селянських образів – типів, далеких від ідеалізованої етнографічності і як перший ілюстратор бурлескної поеми класика української літератури Івана Котляревського «Енеїда».

P.S. Автору допису довелося побувати в «казьонках», які описали в своїх творах Порфирій Мартинович і Опанас Сластьон. І у тій, що знаходиться «над академічною канцелярією», і у тій, «що одним вікном виходила на 3 лінію…а трьома верхами вікон на Неву». З тим можу відповідно заявити, що «казьонки» в 1970-х роках так і залишалися осередком творчої студентської «безшабашної» вольниці. До тих часів в них мало що змінилося, але не на кращу сторону.

Наталя Титаренко, мистецтвознавець