Грюнфельдт О.А. В Криму. 1864

• Теги: 2025, експонат місяця

Олександр Андрійович Грюнфельд (1830-1873) – один з тих художників, відомості про котрих вкрай обмежені. Це обумовлює подальше наукове дослідження особистості митця і його творчості. За характерним прізвищем вгадується німецьке походження. Відповідно до скупих біографічних даних, Грюнфельд був уродженцем міста Аренсбург (тепер Курессааре в Естонії). Фахову освіту він отримав у Імператорській Академії мистецтв у Петербурзі (1848-1852), де навчався у академіка живопису О.Т.Маркова. З Харковом пов’язано, ймовірно, найбільш активні роки недовгого життя художника.

Масштаб таланту Грюнфельда красномовно розкривається через його твори, що зберігаються в колекції музею. Один з них, картина «В Криму», відповідає багатьом позиціям, за якими характеризується активний розвиток пейзажного жанру, що відзначився у вітчизняному живопису з сер. ХІХ століття. В полотні солідного формату (72 х 94 см) простежуються риси і здобутки різних образотворчих систем: від класики, на етапі її панування, як мистецтва академічних стандартів, романтичного живопису і особливо просвітницького реалізму, з естетикою відображення не лише прекрасного, але й повсякденно-буденного. Розподіл композиції картини на сфери впливу природних стихій «повітря-земля», що в класичному пейзажі був паритетним, демонструє результат спостережень автора, його зосереджені на точній передачі міста і часу події. Так, полотно, по суті, відповідає терміну «краєвид», в сенсі вигляду куточка певного географічного регіону.

Притаманне класичному мистецтву натхнення від історичної давнини в картині Грюнфельда набуває конкретики. Силуети Генуезької (Судацької) фортеці, розташованої на гребні конусоподібної гори Киз-Кулле-Бурун, і до нашого часу є впізнаним топонімом східного Криму. Її зображення одночасно є і даниною класичному пейзажу, і відкриттям глядачеві унікальної етнографічної історико-архітектурної пам’ятки ХІV-ХV століть. Так, відчуття грандіозності і монументальності передають, поза опрацьованій схемі «ідеального пейзажу» класичної доби, увічнені реалії природно-історичного ландшафту Кримського півострова. Художник свідомо уникнув зайвих ефектів, адже вигляд краю, незнаного для багатьох тогочасних поціновувачів живопису, вже сприймався екзотикою. Тому більший сенс він надав послідовній розповіді. Докладно виписано непритаманні флорі середньоруської географічної смуги величні кримські сосни-пінії, свічкоподібні кипариси, валуни гірської породи, що наче переходять з одного об’єму в інший, і, врешті-решт, свічадо безмежного морського простору, яке поступово розкривається вдалині.

Пейзаж позбавлено визначальної для класичного мистецтва ієрархії об’єктів. Старовинна фортеця, хоча і височіє в композиції, виступає лише однією зі складових даного середовища. Буденність оповіді підкреслює жанрова сцена, що акцентує композиційно-смисловий центр картини. Постаті чоловіка і жінки з дитиною на руках, їх соціально-родинна належність, характерні рухи, вбрання переконливо свідчать про те, що це представники місцевого етносу, корінного татарського населення Криму.

Групу висвітлено в прямому сенсі, бо зображено у світловому епіцентрі. Її виписано настільки ретельно, що можна роздивлятися через збільшувальне скло і не побачити зображувальних прорахунків. Така натуралістична точність свідчить про виняткові навички автора щодо техніки малюнку.
Розподіл освітлення в картині лише на перший погляд сприймається даниною академічній схемі ландшафтних композицій «від темного переднього плану до висвітленого дальнього». Це відчуття розсіюється при більш уважному розгляді, який дає можливість проаналізувати цю найважливішу образотворчу складову живописного твору. В картині не складно визначити природність світло-джерела за попелясто-рожевими відтінками мурів фортеці, теплим забарвленням купчастих хмар над морем, перебігом тіней на схилах гір і їх чітких окреслень на стовбурах дерев, мерехтінні світло-мозаїк на берегових валунах переднього плану, за опрацьованими світло-тінню постатями жанрової сцени. Панораму краєвиду згармонізовано оливково-охристою гамою наближених до природних відтінків. Тональні градації кольорів, пом’якшені контури постатей і об’єктів створюють відчуття атмосфери – теплого вологого повітря тропічного клімату.

P.S.
У довоєнній постійній експозиції музею полотно Олександра Грюнфельда «В Криму» знаходилось поруч з пейзажами І. Айвазовського. Робота маловідомого художника, що впевнено демонструвала високий мистецький рівень автора, гідно витримувала конкуренцію з творами всесвітньовідомого майстра.

                                                                                                                                                                                                                           Наталя Титаренко, мистецтвознавець