Харків, вул. Жон Мироносиць, 11

Пн–Нд з 10:00 до 17:40 Вт — вихідний

Гілея. Відлуння

Гілея. Відлуння

Володимир Лобода – український живописець, графік, скульптор і поет – один з яскравих представників вітчизняного андеграунду кін. 1960-х – поч. 1990-х років. Народився 6 липня 1943 р. у м. Дніпропетровську (нині – Дніпро) в родині художника-самоука Віктора Лободи. У 1965-68 рр. навчався в Київському художньому інституті на факультеті живопису. У 1973 р. закінчив Дніпропетровський будівельний інститут, отримавши спеціальність архітектора. З кін. 1970-х рр. – учасник мистецьких виставок. У 1981 р. з сім’єю переїхав до Львова. В кін. 1980-х рр. створив товариство художників «Степ». У 1990 р. відбулася персональна виставка у Львівській картинній галереї. У 1992 р. на хуторі в с. Турово на Дніпровщині разом з дружиною заснував музей і літню майстерню. З тих пір більшу частину року проводить на хуторі, де створює мальовничі, скульптурні, графічні цикли, пише вірші, новели, есе. Хутір під горою Гілею (у народі – Лелією) є місцем зустрічі багатьох творчих людей.

Творчість художника відзначено інтенсивними пошуками форми і пластичної мови, де чітко видно захоплення українським народним мистецтвом, древніми культурами, модерними тенденціями світового мистецтва.

Живопис Володимира Лободи упізнаваний і неординарний. Понад 40 творів, що харків’яни побачать уперше, це філософські варіації на теми біблійних сюжетів, жіночі образи, портрети і автопортрети, тощо.

Часто мистецтво Володимира Лободи стає трибуною саме для проголошення серйозних тем. Іноді воно граничить з «мистецтвом спокути», де з експресіоністичною напругою образів та композиції «розкладає» художник теми важкі, глобальні, позачасові. Найвідоміші малярські цикли: «Людська комедія», «Гравці», «Іконостас», «Мовчання», «Самота», «Портрет нації».

Чимало уваги Володимир Лобода приділяє темі Жінки. Нерідко вона постає у творчості художника в одному з найшановніших і найцитованіших світовим візуальним мистецтвом образі – образі Мадонни, Мадонни з немовлям.

За словами мистецтвознавця Ольги Щербини (м. Дніпро): «Портретні композиції, героями яких постають як історичні фігури, на думку автора, значимі, а також герої «з життя» – типізовані, десь гіперболізовані характери, десь узагальнені, але неодмінно колоритні, сповнені експресії. Тут і автопортрети, тут і далекі від народних надто рафінованих образів «мамаї». Такі собі антропоморфні втілення життя, часу, народу, нації, духу, а подекуди – вічності».