Харків, вул. Жон Мироносиць, 11

Пн–Нд з 10:00 до 17:40 Вт — вихідний

Вінок  пам'яті – Будянському фаянсу

Вінок пам'яті – Будянському фаянсу

Два потужних вибухи, що пролунали 02.11.2021 року в смт.Буди відгукнулися в моєму серці справжнім болем і сколихнули спомини про колишню славу БУДЯНСЬКОГО ФАЯНСА, який унікальною яскравою сторінкою увійшов в історію українського мистецтва.

Вогонь, дим і пил від вибухів, руйнуючих виробничі приміщення, поставили крапку, точніше - чорну пляму на наївних сподіваннях щодо відродження – хоча б частково! – виробництва фаянсу.

Будянський фаянс відійшов у минуле. Хоча я впевнена в тому, що й сьогодні в домівках багатьох харків’ян зберіглися вироби фаянсового гіганта. Мені спало на думку започаткувати інтерактивний проєкт ВІНОК ПАМЯТІ – БУДЯНСЬКОМУ ФАЯНСУ. Давайте сплітати цей вінок разом!

Ми будемо розміщати на музейних сторінках пости, що поетапно розкриватимуть історію заводу, розповіді про унікальних майстрів фаянсу, які створили його неповторну стилістику, з радістю будемо публікувати ваші спомини і розповіді про будянський фаянс, розміщувати зображення фаянсових виробів, що зберіглися у вас.

Долучайтеся до проєкту!

Почнемо з об’єктивних енциклопедичних відомостей про завод, а далі цю конструкцію будемо наповнювати цікавими подробицями і деталями.

Будянський фаянсовий завод був найкрупнішим підприємством фарфоро-фаянсової промисловості України. Його засновано у 1887 М.С.Кузнєцовим як фарфоро-фаянсову фабрику. 1888 офіційне відкриття відбулося. Від 1890 підприємство перебувало у складі фарфоро-фаянсового концерну «Т-во М.С.Кузнєцова». 1894-1904 на фабриці виготовлявся також фарфор. Декор вирізнявся високою технологічною якістю, в художньому плані – еклектичний: переважали неоромантичні імпровізації за мотивами стилів рококо, ампіру, найбільш виразні вироби в стилі модерн (техніки: друк, деколь, аерограф). Продукцію реалізовували в Києві, Харкові, Одесі, Москві, С.-Петербурзі, Ризі, Варшаві. Фабрика утримувала в Будах лікарню, училище, церкву. Від 1919 – Будянський фаянсовий завод «Серп і молот». У 1920х – 30х роках застосовували сюжетні розписи агітаційного характеру. Стилістика декору узагальненими конструктивними формами була наближена до пошуків українського авангарду. Під час Другої світової війни завод зазнав руйнувань. 1951 – виробництво відновлено, 1953 організовано творчу лабораторію. У 1950-х роках розпис деталізований, здійснений у традиціях станкового живопису. У 1970х-80х завод був найбільшим виробником фаянсового посуду в Україні (34% загального випуску фаянсу в СРСР).

Від другої пол.1950х-80х роках художники лабораторії: Р.Вакула, Г.Кломбицька, М.Ніколаєв, Б.Пянида, О.Рибіна-Конарєва, І.Сень, Г.Чернова – застосовуючи нові технології розпису солями металів у поєднанні з підглазурними фарбами, досягли гармонійного співвідношення кольорів, органічно поєднуючи рослинні, сюжетні мотиви декору з м’якими округлими формами виробів. В ці роки будянська продукція набуває своєї неповторної стилістики. Художні зразки стають еталонами масового виробництва. Творчі пошуки молодшого покоління будянських майстрів: В.Родіонової, Ю.Пяниди, В.Сідак, Л.Антонової – пов’язані з посиленням живописних ефектів, подальшим розширенням можливостей сюжетного декоративного розпису, прагненням до сучасного синтезу класичних форм і декору. Продукція активно експортується, експонується на міжнародних промислових виставках у Франції, Японії, Канаді, Судані, Бразилії, Індії, Сирії, Югославії, Аргентині, Польщі, художні зразки зберігаються зберігаються в багатьох музеях України.

2006 в зв’язку з подорожчанням цін на газ, електроенергію та сировину, не витримавши конкуренції з дешевим китайським фарфором, завод, як і інші підприємства фарфорово-фаянсової промисловості України, збанкрутів і припинив випуск продукції.

Мизгіна Валентина Василівна
Директорка ОКЗ «Харківський художній музей»
Заслужений працівник культури України
 

 

БФЗ. Кузнєцовський період 

Перші відомості про фаянсове підприємство на Харківщині належать до 1868 р., хоча промисловий випуск фаянсу почався в Будах у 1887 році. Будянський Фаянсовий завод, заснований як виробництво повного циклу, будувався з використанням передових на той час зарубіжних та вітчизняних технологій і незабаром став найбільшим у Східній Україні підприємством з випуску фаянсу. Він належав Концерну «Товариство М.С.Кузнєцова», який об’єднав близько 20-ти порцелянових і фаянсових підприємств країни. 

Цікаво, що на жодному із заводів «Товариства Кузнєцова», у тому числі й у Будах, не було своїх професійних (у сучасному розумінні) художників і скульпторів. Задля уникнення конкуренції набирали й навчали «майстрів однієї операції» – відводчиків, рисувальників, гравірувальників та ін. Перші будянські кваліфіковані майстри, були переселені з Ґжелі, тому перший посуд БФЗ був зроблений з використанням ґжельських художніх і технологічних традицій. Згодом на заводі сформувалися свої кадри, які працювали вже за власними зразками й технологіями. 

У Будах існувала традиція підготовки власних керамістів безпосередньо на виробництві. Взірці масової продукції не було традиції підписувати, але у результаті проведеного дослідження було встановлено імена окремих майстрів. М.Куліков, І.Грамма, Д.Ємець, М.Кирєєв, С.Климов, М.Станін – майстри, чий досвід став підґрунтям для подальшого розвитку будянського виробництва. 

У декорі будянські майстри надавали перевагу композиціям рослинного характеру. Тематичні розписи застосовували рідко й тільки в комбінації з орнаментами. 

У колекціях Харківського Художнього музею та Харківського історичного музею, а також у деяких власних колекціях збереглися чудові зразки будянського фаянсу Кузнєцовського періоду.

Будянський фаянс на на новому історичному етапі (1917―1941)

Після жовтневих подій 1917 БФЗ був націоналізований, тому всю його виробничу і творчу діяльність визначала політика держави. У той час був обраний курс на масовість випуску продукції, зниження її собівартості, урахування потреб ринку та пропаганда державної ідеології.

З 1920-х років була проведена загальна державна стандартизація форм і розмірів посуду відповідно до нових соціальних вимог. Пропонувалося розробити форми і встановити кількість необхідних наборів посуду для домашнього використання, буфетів і підприємств громадського харчування. Особлива увага приділялася максимальній утилітарності, зручності, гігієнічності виробів і дешевизні виробництва. Це вимагало виховання нових кадрів керамістів-художників для БФЗ. У зв’язку з цим, у 1922 відкрилася Будянська школа ФЗУ, а з 1926-го почав працювати керамічний технікум, що давало змогу зміцнювати кадровий потенціал БФЗ.У цей час на завод прийшли працювати випускники Межигірського керамічного технікуму – послідовники Михайла Бойчука: Пантелеймон Мусієнко, Ніна Федорова, Павло Іванченко, Петро Бідасюк. Вони не лише створювали естетичні речі, а й впливали на формування нового напряму в розвитку художнього фаянсу.

Учні М.Бойчука, що працювали в цей час на заводі, прагнули синтезувати народні традиції та монументальність у вирішенні розпису, відмовившись від станковізму та натуралізму. У художньому фаянсі цього періоду відобразились ідеї їх вчителя: поєднання високого професіоналізму та традицій народного мистецтва, інтерпретація народних мотивів і використання світового художнього досвіду. З’явилася нова тематика розписів: квіткові мотиви з включенням революційної символіки та сцен нового побуту, а також портретна галерея вождів революції.

Мироненко Надія Григорівна
Кандидат мистецтвознавства
Харківська державна академія дизайну і мистецтв
У 2013 році захистила кандидатську дисертацію
«Будянський фаянс. Історія, художні особливості, персоналії (1887-2006)»
 

 

 

Витоки імперії Кузнєцових. Становлення родинної справи

Засновником найбільшої в Росії фарфорової династії Кузнєцових був Яків Васильович уродженець села Новохаритоново Гжельської волості Підмосков’я. Його батько Василь Єфремович уже мав прізвище Кузнєцов, що говорить про те, що вони займалися ковальською справою. Яків Васильович володів кузнею й постоялим двором з торговельним закладом на Касимівському тракті. У 1810 він заснував особисту справу. У багатьох виданнях радянської епохи приводилася легенда про те, що Яків розбагатів, після того, як пограбував купця. Так це було, чи ні. Хтозна? Але те, що він був людиною неординарною безперечно.

Фото 1850-х років: по центру Терентій Якович Кузнєцов (дід Матвія Сидоровича), його сини Сидір (праворуч, майбутній батько Матвія Сидоровича) і Омелян (стоїть).
Мати – Агафія Дмитрівна
 

Засновуючи нове підприємство, він переслідував комерційну направленість, що дозволило йому швидко зайняти місце в ряду нових по типу виробництв. Яків Васильович залучив до справи синів – Терентія та Онисима. Уже у 1812 завод працював на повну потужність. Кузнєцови стали першими у середовищі гжельських фабрикантів представниками капіталістичної формації. Інтенсивний розвиток підприємства призвело до того, що у 1832 родина відкрила завод в пустоші Дульово Володимирської губернії. Його заснуванням Кузнєцови не лише затвердили масштаби своїх притягань, але й почали корінні перетворення в галузі.

На початку 1850-х років Терентій Якович викупив завод Софронова у селі Коротково. Не пройшло й десяти років з часу заснування заводу в Дульово, як Кузнєцови почали нове будівництво, тепер вже у Ліфляндії. Рига на той час була західними воротами імперії. Фарфоровий і фаянсовий посуд можна було реалізовувати як у Прибалтиці, так і експортувати за кордон. Заснуванням заводу в Ризі Кузнєцови підтвердили свої претензії на масштабну діяльність. Крім того, вони виходили на новий діловий рівень. Саме в Ризі Кузнєцови вперше прийняли участь у Виставці сільських виробів 1853 р., де отримали Похвального листа. Саме тут Кузнєцови змогли отримати гільдійське купецьке звання. У 1853 відбувся розподіл майна між нащадками – синами Терентія Яковича Сидором та Омеляном і братом Онисима Яковича з синами Миколою та Адріаном. Заводи в Дульово і Ризі залишилися за старшим сином Терентія – Сидором.

Матвій Сидорович і Надія Вікулівна Кузнєцови. 1865

Матвій Сидорович і Надія Вікулівна Кузнєцови. 1865

Свого єдиного сина Матвія (народився 02.08.1846), Сидір Терентійович Кузнецов серйозно готував до продовження родинної справи. У 1862 він відправив його в Ригу на навчання в комерційне училище й одночасно вивчати батьківське підприємство. «Огранити» свого послідовника С.Т.Кузнєцов довірив суворому і вимогливому І.Ф.Рудакову, керуючому Ризької фабрики. Під його наглядом майбутній магнат проходив свого роду виробничу практику. Він знайомився з усіма таємницями справи, набирався досвіду, вчився керувати фабрикою. По закінченню навчання Матвій представив досить серйозну розробку економічно обґрунтованих тарифів для вантажно пасажирських перевезень.

У 1864 помер Сидір Терентійович. По його духовному заповіту Матвій наслідував фабрики батька. Він одразу підключився до справи, хоча до повноліття (до 21 року) знаходився під опікою чоловіків сестер. Через три роки він уже очолив підприємства. На той час Матвій був одружений на Надії Вікулівні Митюшиній і мав доньку Клавдію. Діяльність Матвія Сидоровича співпала з ростом капіталістичної конкуренції у зв’язку з великим напливом на російський ринок закордонних виробів. Саме в цей час проходить процес розорення малих та середніх виробництв й укрупнення російської промисловості. Розорилися навіть славні заводи Попова, Ауербаха, Гарднера. На загальному фоні найбільш благополучний вигляд мало виробництво М.С. Кузнєцова. У 1870 він взяв участь у Всеросійській мануфактурній виставці в Петербурзі. Як відзначалося в її матеріалах «потомственный почетный гражданин 1-й гильдии купец Матвей Кузнецов в Риге и Владимирской губернии за отличный по крепости и белизне массы фарфор, при дешевизне цен и обширном производстве» отримав золоту медаль.

Матвій Сидорович продовжив зростання виробництва за рахунок придбання й заснування нових виробництв. У 1870 він придбав завод А.Ауербаха у Тверській губернії – один із великих російських заводів, відомий якісним фаянсом. Разом з заводом Матвій Сидорович отримав зарекомендовавшу себе марку. Тут працювали відмінні майстри своєї справи. Була й ще одна важлива обставина. Кузнєцови отримали право на зображення державного герба. На початок ХХ ст.. Тверська фабрика перетворилася у величне господарство з великими корпусами, паровими машинами, водяною турбіною, лабораторією, цегляним виробництвом. Випускали як фаянсові так і фарфорові вироби різних форм і розмірів. Робота над асортиментом на кузнецовських підприємствах була пріоритетною.

 

Безрукова Тетяна Миколаївна
керівник гуртка історичного краєзнавства Комунального закладу «Центр дитячої та юнацької творчості» Південноміської ради Харківського району Харківської області,
почесний громадянин Будянської селищної ради Південноміської ради Харківського району Харківської області,
громадський інспектор з охорони пам’яток Харківської області,
почесний краєзнавець України