Тканий всесвіт. Харків – Рівне
Липовий Віктор Петрович (1942 – 2009) – художник декоративно-прикладного мистецтва.1969 р. закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. Художник художньо-виробничого комбінату РООСХУ.
Серед його робіт виділяються художній текстиль «Шевченківський край»(триптих, 1987), гобелени «Веснянка», «Невідомий пейзаж» (1990), монументально-декоративний рельєф «Планета» (рельєф, бетон) – будинок культури (кінотеатр), «Ювілейний» у с. Новий двір Рівненського району, «Весна» (маркетрі) – дитячий садок ч.52 у Рівному.
Парасковія Прокопівна Липова народилася 7 березня 1942 року в с. Джурів Снятинського р-ну Івано-Франківської обл. Художник декоративно-прикладного мистецтва. Член НСХУ з 1989 р.
1961 року закінчила Вижницьке училище декоративного і прикладного мистецтва. (викл. В.Куров, М. Верхола, К.Білик), 1970 – Львівський Інститут прикладного і декоративного мистецтва (Р. Сельський, К.Звіринський, Т.Егриші). З 1970 – майстриня Художньо-виробничого комбінату в Рівному.
Учасник обласних, республіканських, міжнародних художніх виставок. Має персональні. Працює в творчій майстерні.
Нині ми продовжуємо знайомство з майстрами художнього текстилю у проєкті «Тканий всесвіт. Харків – Рівне». Це Віктор (1942-2009) і Параска Липові, за плечима яких десятки метрів художнього текстилю і мозаїки, різних видів монументально-декоративного мистецтва, використаних в оформленні будівель та інтер’єрів у Рівному та інших містах України. Віктор Липовий є уродженцем Рівного, до якого повернувся після навчання у Львівському інституті прикладного і декоративного мистецтва , де вони з Параскою навчались на одному курсі, але у різних викладачів – вона у Р.Сельського, К. Звіринського, Т. Егриші, а він у Д. Довбошинського та Д. Крвавича . Імена цих знаних і яскравих майстрів увійшли до національної культурно-мистецької спадщини України.
Їх творчий родинний тандем виявився напрочуд щасливим і плідним: такі «династичні шлюби», на кшталт королівських, не є рідкісними. Варто згадати киян Литовчинків, покоління майстрів з Решетилівки Бабенків та інших, де творчість один одного наснажує і надихає, допомагає і підтримує. Працюючи разом, подружжя Липових виробило різну авторську манеру, де спільним є гладке щільне ткацтво, поєднане з різними допоміжними прийомами - нитками сизалю, різними за фактурою китицями, що додає особливої вишуканості роботі.
Як нам видається, у своїх роботах Віктор Липовий більше тяжіє до образотворчої стилістики ткацтва майстрів Київа і Решетилівки, позначених геометризованими площинами форми, християнською та давньоукраїнською тематикою, більшою реалістичністю зображення.
Гобелену, як і іншим видам монументально-декоративного мистецтва, також притаманне тяжіння до класичної форми вияву, буденне і скороплинне є поза межами його сюжетно-тематичного змісту. Свідченням чого є звернення обох майстрів до сакральної спадщини України, народного декоративно-прикладного мистецтва.
Творчий доробок Параски Липової позначено «родовою пам’яттю» рідних місць Прикарпаття, де народилась і виросла художниця.
Це відкриті насичені барви, інколи навіть нестримна феєрія кольору, яку завжди підпорядковано пошукам загальної гармонії. Цей «згусток енергії» завжди є центром гобелену, виконаного в основному в техніці гладкого щільного ткацтва. Саме чіткі контури локальних плям на однотонній площині становлять живописно-графічну схему композиційного вирішення роботи, її струнку архітектонічну побудову. Це пейзажні та орнаментальні композиції, де використано більш реалістичний чи умовний образно-метафоричний підхід.
Творчість Параски Липової закорінена у регіональному мистецтві карпатської писанки, її ритмах, символіко-семантичних деталях орнаменту наших прославя'нських космогонічних ритмів, їх потужному енергетичному змісту.
Художниця майстерно оперує колірними ритмами, «заплітаючи» їх у геометризовані узори, в яких вгадувано полонини, потічки, водограї і царинки Карпатських гір.
Залежно від композиційних завдань, це можуть бути гобелени горизонтального формату з низько зрізаним верхнім краєм. Це триптихи неяскравих, але насичених кольорів, де превалює червоно-коричнева гама з різних відтінків пряжі, що надає відчуття динамічної подорожі «серпантином» звивистих гірських стежин і викликає алюзії відомого пісенного хіта періоду юності самої художниці – «ходить осінь в Косові, ходить осінь в Вижниці…»
Навпаки, вертикальний формат гобелену (часто його теж пов’язано із карпатськими пейзажами) втілює панораму гір, їх космічну велич. Майстриня у цих роботах використовує ефект поєднання кольорів у своєрідні «брижі – хвильки»» зелено-синього кольору, що передають відчуття рослинного килиму, живого і рухливого, подовженого довгими китицями ниток.
Ці «ткані краєвиди» уособлюють різні пори року - від уже згадуваних «зелених хвиль» літнього убору Карпат до осінніх барв і чистої крижаної зимової білизни водоспадів і струмків.
У цій «геометричній абстракції» легко вгадати елементи писанкового розпису – «хвильки», «грабельки», «трилисник-тризуб», «лапки», дубове листя та інші флоральні мотиви. Та з усіма цими «наборами» легко впорається жіноча вишуканість самої авторки, тезоіменної міфологічному образові святої Параскеви П’ятниці, чиїми атрибутами є ткацтво і шиття.
Мистецтвознавиця Ольга Денисенко
За підготовку цієї публікації висловлюємо подяку Тетяні Лукашевич (НСХУ м. Рівне) та співробітникам Рівненського обласного краєзнавчого музею Тетяні Міненко і Оксані Лозяк.