вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Вчителі та учні. Харківська художня школа
Вчителі та учні. Харківська художня школа
Вчителі та учні. Харківська художня школа
17 жовтня 2020, 11:56

Добре відомий вираз «цехове ремесло» має в собі багато складових, де оволодіння професійною майстерністю передається від вчителя до учня в буквальному сенсі слова «з рук в руки», особистим прикладом, спільним виконанням творчих завдань. 

Маємо на увазі перш за все професію художника, де велику роль мають і творче обдарування, і людські якості, і увага до талановитої особистості – аж до питання матеріальної забезпеченості студента. В художніх закладах, найдемократичніших за своїм статусом серед інших, навчання було непростим – фарби, полотно, папір завжди коштували недешево. І згодом пам’ять про «голодні студентські роки» переключала вже заможних, матеріально забезпечених, професорів, на допомогу студентам, які бідували.

Ілля Рєпін допомагав отримати замовлення, які добре оплачувались, надзвичайною щедрістю славився А.Куїнджі, який, не маючи власних дітей, всю душу «до глибини кишені» вкладав у своїх учнів. Вже у Харкові, в передвоєнні роки, академік М.Самокиш, що очолив батальну майстерню в художньому інституті, заплатив сам за навчання всіх своїх студентів. В цей же час, його дружина приносила корзини пиріжків, щоб підгодовувати студентів. Учні М.Самокиша, які згодом стали відомими художниками, з однаковою теплотою згадували і назабутні уроки майстерності, і людяності, і доброти, яка так само допомагає талантам розквітнути.

Як правило, навчити може тільки талановита особистість – посередність не навчить нічому. Тому «природний відбір» на педагога проходили дійсно самобутні, обдаровані майстри. Родинна атмосфера, «сімейні секрети майстерності, якісь смішні і курйозні випадки, що передавались із покоління в покоління, а головне – любов і повага до студента поєднувалися із міцними реалістичними засадами творчості, основи якої повинні бути непохитними – як повітря, хліб і вода. 

І сьогодні відомі художники згадують, як, відходячи у вічність, наші корифеї просили не про особисте, ні, вони просили зберегти школу, не втратити той зв’язок поколінь, який у Харкові йшов від І.Ю.Рєпіна до О.Кокеля, С.Прохорова, згодом – В.Сизикова, Й.Карася, Г.Томенка, Л.Чернова, О.Хмельницького, А.Константинопольського, В.Чауса, до нині працюючих педагогів, завдяки яким традиції ремесла, реалістичної виучки є непохитними, зберігаючи статус Харкова як одного із художніх центрів України, де традиції реалістичних основ творчості (це не виключає інших формальних пошуків у мистецтві) є першопочатковими. 

Пропонуємо до перегляду роздуми на цю тему від народного художника України, лауреата національної премії ім.Т.Шевченка та професора ХДАДМ Віктора Івановича Ковтуна: