вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
З історії Харківського художнього музею
З історії Харківського художнього музею
З історії Харківського художнього музею
16 травня 2020, 11:14

Будинок на вул. Жон Мироносиць. 1914 -1946

Особняк, в якому нині знаходиться Харківський художній музей, збудовано за проектом архітектора Олексія Миколайовича Бекетова.

За його проектами у Мироносицькому провулку (так називалась раніше вул. Жон Мироносиць) у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. зростають декілька розкішних особняків, які формують його архітектурний ансамбль. Один із них було збудовано для почесного громадянина Харкова Івана Єгоровича Ігнатіщева, власника пивоварного заводу “Росія”, заснованого 1886 року на Великій Панасівській, 76. Завод був одним із найкрупніших пивоварних заводів Харкова того часу – на ньому на початку ХХ ст. працювало більше 100 робітників.

Родина І.Є.Ігнатіщева займала помітне місце у Харкові. Главу сім’ї 1893 року було обрано гласним Міської думи. Його син Михайло був купцем першої гільдії. Василь та Володимир – помічниками присяжних повірених, Георгій – гірничим інженером, Микола – членом спостережного комітету Харківського окружного страхового товариства при Раді з’їзду гірничовидобувників півдня Росії. У багатодітній родині підростали внуки, вихованням яких займалась бабуся Олена Іларіонівна – дружина Івана Єгоровича. Велика сім’я спочатку проживала у власному помешканні, збудованому 1889 року за проектом архітектора Г.Я.Стрижевського у Лопанському провулку № 8 (ця будівля збереглася до нашого часу). 1912 року пивоварний завод перейшов у спадок старшому сину Михайлу, який розширив завод, добудував на вулиці Клочківській № 1 новий трьохповерховий корпус за проектом архітектора М.С.Коморницького. Одночасно із розширенням заводу почалось будівництво особняка на придбаній 1912 року ділянці у Мироносицькому провулку, яка належала родині надвірного радника Касперова. Будівництво тривало 2 роки, і вже 1914 сім’я Ігнатіщевих переїхала до нового помешкання. На жаль, ця подія співпала з тяжкою для родини втратою: від ран, отриманих під час війни, помер син Микола, його урочисто поховали в Харкові.

Про подальшу долю нащадків Ігнатіщева нам нічого невідомо, за винятком свідчень відомого харківського історика архітектури О.Ю.Лейбфрейда стосовно доньки Миколи Ігнатіщева – Ірини, яка закінчила 1930 року інженерно-будівельний інститут і працювала в Теплоенергопроекті, померла 1997 року в Харкові. Особняк належав Ігнатіщевим недовго: 1917 року його продали комерсантові Левицькому, а після революції, 1919 року, націоналізували.

У роки громадянської війни у ньому знаходились різні державні установи: деякий час – представництво Центральної Ради, з 1922 по 1928 – Раднарком України, створений за рішенням Тимчасового робітничо-селянського уряду. 1928 року Раднарком було переведено до будинку Держпрому. Особняк надали проектному інституту “Укр-Діпромез”, що виконував проекти реконструкцій і нового будівництва промислових підприємств України, згодом окремі кімнати особняка займала Харківська консерваторія під класи для особливо обдарованих дітей.

1931 року „Укр-Діпромезу” надали приміщення на Московському проспекті, а в особняку 1932 року розмістився Науково-дослідний інститут літературознавства ім.Т.Г.Шевченка, заснований 1926 року, який очолив академік Д.І.Багалій. При інституті ім. Т.Г.Шевченка, за активної участі письменників України, організовано Всеукраїнський літературний музей: дев’ять залів, в яких у 135 вітринах містилось 65000 експонатів – книги, журнали, рукописи, фотографії періоду від 1798 до 1932 років. Оформлення музею здійснив художник В.Д.Єрмилов. В інституті ім. Т.Г.Шевченка містилась, крім літературного музею, галерея шевченківських картин. Творча спадщина Шевченка була представлена 80 малюнками і 46 шкіцами, серед них 9 автопортретів, серія “Блудний син”, 12 акварелей періоду заслання 1849-57 рр., портрети Айри Олдріджа, М.С.Щепкіна та інші твори. Відзначаючи 120-річчя від дня народження Шевченка (1934), галерея відкрила виставку кращих творів художника, на якій було представлено понад 200 картин та малюнків. Взагалі інститут зберігав біля 700 малюнків, гравюр і картин художника. 1935 року Інститут літературознавства переїхав до Києва. В особняку залишилась галерея Т.Г.Шевченка. 1939 року відзначалось 125-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка. До цієї дати в Києві у будинку Академії Наук УРСР було організовано Республіканську ювілейну виставку Кобзаря, на якій експонувалося понад 200 картин з Галереї картин Т.Г.Шевченка у Харкові. 20 вересня 1940 року Рада Народних Комісарів УРСР постановила: “Організувати в Києві на базі республіканської ювілейної Шевченківської виставки Центральний державний музей Т.Г.Шевченка, в якому зосередити всі оригінальні матеріали, пов’язані з життям та революційною діяльністю Т.Г.Шевченка. Передати до Центрального державного музею Т.Г.Шевченка всі матеріали республіканської виставки, утвореної в м.Києві до 125-річного ювілею з дня народження поета та закріпити за музеєм експонати, представлені до згаданої виставки різними музеями та установами УРСР”.

Згідно цієї постанови частину творів Харківської галереї картин Т.Г.Шевченка було передано до новоутвореного Центрального державного музею Т.Г.Шевченка в Києві, що почав діяти у квітні 1941 року в приміщенні Маріїнського палацу.

Коли почалася війна, Харківська галерея картин Т.Г.Шевченка майже повністю була евакуйована разом з експонатами Державної картинної галереї, Київським центральним державним музеєм Т.Г.Шевченка та Київським меморіальним будинком-музеєм до Новосибірську 15 жовтня 1941 року.

У січні 1944 року постановою Ради народних комісарів УРСР і Центральним комітетом КП(б)У, особняк, що належав картинній галереї Шевченка, закріплено за Музеєм українського мистецтва (нині – Харківський художній музей), створеним на основі колекції Української державної картинної галереї, що повернулась із евакуації, оскільки приміщення галереї (вул. Басейна, 18) було спалене гітлерівцями під час окупації Харкова. Колекція творів Т.Г.Шевченка, що повернулась із евакуації, і з 1944 року знаходилась у Харкові, у серпні 1948 року на підставі урядової постанови від 22 червня про відкриття Державного музею Тараса Шевченка у Києві було перевезено до столиці, а 24 квітня 1949 року відкрито нову експозицію у будинку на бульварі Т.Шевченка, 12.

Стан будівлі, в якій розмістився наш музей, був відносно задовільний, хоча вона зазнала руйнувань: ворожі снаряди пробили стіни при вході, зруйнували дах, було вибите скло у всіх вікнах першого поверху. Музей розташувався лише на другому поверсі, оскільки перший було зайнято у післявоєнні роки іншими організаціями і установами: тут знаходились художній інститут і училище, майстерні художнього фонду, обласне правління Спілки художників, їдальня райтресту. Не дивлячись на тісноту і ремонтно-будівельні роботи у приміщенні, завдяки героїчним зусиллям маленького колективу під керівництвом директора, 27-річного художника-живописця Володимира Яценка, 23 червня 1946 року на другому поверсі було розгорнуто постійнодіючу експозицію музею. Приміщення музею поступово звільнювалось від інших організацій, і експозиція розширювалась. Лише на початку 50-х воно стало повністю належати музеєві. Але це тема вже іншої розповіді.

Волошкіна С.А.