вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Свято вишиванки
Свято вишиванки
Свято вишиванки
21 травня 2020, 09:54

Сьогодні, 21 травня 2020 року, відзначається Всесвітній день вишиванки!

Свято вишиванки спонукає замислитись іще раз про національний код нашого народу, його ідентичність, високу побутову культуру, якою завжди відзначались українці, в якій би частині світу чи регіоні вони не жили. Звичайно, вишиванку ми сприймаємо не тільки як красиву рукотворно виготовлену складову одягу, а й оберіг, своєрідний закодований Всесвіт, де орнамент, кожна його складова мають своє значення і захищають душу людини, її особистість від навколишнього, часто несприятливого, впливу.

Безумовно, художники не могли не звернути увагу на красу і своєрідність українського національного костюма, неодмінною складовою якого була саме вишиванка. Віночок одягали дівчатка до заміжжя, головні убори мали дорослі жінки і чоловіки, а от вишиванка була поза часом, віком, соціальним статусом людини – починаючи від маленької дитини до літніх людей. Одним із найраніших творів, де фігурує вишиванка, у Харківському художньому музеї можна назвати картину В.Тропініна «Українка», де вродлива дівчина-подоляночка вбрана у вишиту сорочку, притаманну своєму краю. Було цікаво дізнатися, чи справді Тропінін правильно передав особливості місцевості у вишивці. Фахівці нашого музею розглядали вишивку Поділля, і дійсно виявилось, що художник вірно передав синій і червоний кольори, їх поєднання, своєрідність узору.

Вишиванка мала, попри традиційний набір квіткових і геометричних орнаментів, індивідуальний вияв у конструюванні, дизайнерському підході, колористичному вирішенні. Вишиванка для повсякденного життя була більш простою, не такою багатою на рясний орнамент. Святкова, «празникова», як казали тоді, була більш оздобленою. Українська жінка, що в не такі вже далекі часи була сама собі дизайнером, кравцем, модельєром, готувала таким чином одяг-оберег для всієї родини. Зараз фахівці прискіпливо вивчають семантику народного візерунка, поєднання геометричних, астральних знаків, рослинних орнаментів, де кожна квіточка, травинка і билинка, як у вінку, виконує свою охоронну функцію, дає людині здоров'я, красу, довголіття, захист вищих космічних сил.

М.Д.Раєвська-Іванова у своїй картині «Дівчина біля хати» привертає увагу глядача до народного вбрання. Засновниця і багатолітній керівник Харківської художньої школи, Раєвська-Іванова добре знала і цінувала красу українського народного орнаменту, пропагувала його, викладала як обов'язковий елемент навчання у своїй школі і відстоювала як окремий і самобутній пласт народної культури. На дівчині дійсно скромно вишита повсякденна сорочка, дівоча головна пов'язка. Архетип народної української картини із зображенням хати як знакового символу народного життя, краєвиду із вітряком на пагорбі, неодмінно включає постать людини саме в народному костюмі. У картині К.О.Трутовського «Надягають вінок» ми бачимо представників двох поколінь – ровесників дівчинку і хлопчика та молоду жінку. Про вінок, його складові, ми багато разів розповідали на сторінках нашого музейного сайту та під час екскурсій. Звертаємо увагу і на вишиванки у молодої жінки та дітей, які теж мають свої колористичні і орнаментальні особливості, які цікаво розглядати. 

Кінець XIX-поч.XX знаменувала потужна хвиля українського відродження, яку було продовжено в 20-30-ті роки. До багатства народного костюма, його колористичного, конструктивного і практичного значення зверталися художники українського авангарду та майстри періоду конструктивізму, стилізуючи і осучаснюючи орнаменти вишивки.

На картинах і портретах художника С.М.Прохорова 20-30-тих років відчутно замилування дивосвітом української вишивки – пишних, рясних квітів традиційного червоно-чорного поєднання кольорів, модерного жовто-синього волошкового орнаменту, майже однотонної, більш скромної вишиванки у чоловічому портреті. У післявоєнний час, 50-ті та 60-ті роки на фотографіях у багатьох родинах можна бачити юнаків і дівчат, власне, людей різного віку, у власноруч вишитих сорочках. Такі сорочки і зараз передаються як дорогоцінний спадок у сім'ях – від прадідів до внуків, і нинішнє свято дійсно покликане ще раз звернути увагу на пам'ять роду, безцінні рукотворні скарби, які повинні передаватися від покоління до покоління.

На картинах М.Макаренко, Є.Трегуба звичайні сільські літні жінки, вбрані у вишиванки, з натрудженими руками, засмаглими від сонця обличчями, просто розкошують в теплому оточенні тканих і гаптованих рушників, чиї узори повторюються на їхніх сорочках. Барвистий всесвіт народного костюма розцвітає на картинах Т.Голембієвської, В.Зарецького та інших відомих майстрів.

Нині збагачуються кольори вишивки, з’являються якісь нові узори, але традиційне поєднання червоного і чорного залишаються сталим. Радує, що до вишиванок із бабусиної скрині додаються модерні трансформації, так званий фолк-модерн, який продовжує життя традиціям і відповідає сучасним вимогам.