вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Експонат місяця!
Експонат місяця!
Експонат місяця!
01 серпня 2016, 09:54

У межах проекту "ЕКСПОНАТ МІСЯЦЯ" музей презентує перлини колекції, твори відомих вітчизняних та зарубіжних майстрів. У серпні представляємо полотно С.М. Прохорова "Жниці".

 

Життєвий і творчий шлях Семена Марковича Прохорова – талановитого графіка й живописця, педагога, чия творчість займає одне із провідних місць в українському образотворчому мистецтві першої половини ХХ століття, було пов'язано з Харковом, де він прожив 35 років та виховав плеяду талановитих живописців і графіків. Серед його учнів С.Ф. Бесєдін, І.О. Городецька, О.М. Довгаль, В.Я. Савєнков, Є.П. Світличний, Л.В. Фітільов та ін. Саме в Харкові С.М. Прохоров створив свої кращі твори, що зберігаються у Харківському художньому музеї.

Народився художник 1873 р. у м. Малоярославці Калузької губернії. У 1904 р. закінчив Московське училище живопису, скульптури та архітектури, де навчався у О.М. Коріна, А.Ю. Архипова, К.П. Горського, М.О. Касаткіна. В 1909 р.  Академію мистецтв; педагоги  І.Ю. Рєпін та П.П. Чистяков. З 1900 р.  учасник виставок.  1910 р. здійснив подорож до Італії. У 1910-1913 рр. С.М. Прохоров працював у Томську викладачем малюнка. 1913 р. приїздить до Харкова та викладає в художньому училищі (1913-1922 рр.). В період 1914-1918 рр. перебував на фронті та в полоні. Протягом 1922-1948 рр.  викладає в Харківському художньому інституті (з 1935 р. – професор). З 1941 р.  заслужений діяч мистецтв УРСР. 1944 р. до 100-річчя від дня народження І.Ю. Рєпіна заснував Харківську художню школу № 1 ім. І.Ю. Рєпіна. Помер у 1948 р. в Харкові.

1920-1930-і роки – час розквіту творчості С.М. Прохорова. Він пише свої кращі твори: «Жниці» (1922-23), «Подруги» (1923), «Чотири пори року» (1923), «Українська дівчина» (1925), «Дівчина в червоній шалі» (1926), «Піонер» (1928), «Українка» (1929). Він оперує насиченим кольором, контрастом яскравих сполучень, у його роботах елементи декоративності й стилізації набувають усе більшого значення. Прекрасно володіючи складним арсеналом академічної школи (рисунком і тональним колоритом), С.М. Прохоров шукає нові можливості збагачення свого творчого потенціалу за рахунок синтезу із традиціями народного мистецтва.

У цей період С.М. Прохоров також постійно бере участь у виставках Товариства художників «Жар-колір», Об'єднання художників ім. І.Ю.Рєпіна, АРМУ (Асоціації революційного мистецтва України), АХЧУ (Асоціації художників Червоної України) і АХРР (Асоціації художників революційної Росії). На початку 1931 року на основі колишніх груп АХЧУ й АРМУ сформувалась Всеукраїнська асоціація пролетарських художників, яка стала провісником початку централізованого керівництва художніми процесами. Восени 1938 року було засновано Спілку художників України, до складу якої С.М. Прохоров увійшов серед перших, його було обрано членом правління. Тоді ж у Харкові відбулась його персональна виставка, присвячена 35-річчю художньо-педагогічної діяльності. На цей момент С.М. Прохоров уже професор Харківського художнього інституту (з 1938). Виставки, участь у конференціях, лекції, робота зі студентами й літні практики, його спогади про І.Ю.Рєпіна, учителя і друга, було високо поціновано сучасниками. У відкритому листі Прохорову І.Ю. Рєпін дає деякі настанови про те, що в основі методу виховання фахівців повинно бути глибоке вивчення натури й багатство її пластичних форм: «Живость образов, очарование светом, глубина настроения составляют душу искусства живописи. Форма – его тело. Как безжизненное произведение мертво, сухо, так недоразвившееся в форме – уродливо, жалко. Илья Репин». Цим принципам С.М. Прохоров був вірним усе своє життя.

Жниці. 1922. Полотно, темпера. 62х44,5

Еститезація праці була однією з найважливіших тем у мистецтві того часу. Осмислення її вимагало від художника особливої пластичної структури, новизни, що талановито втілилося в одному з кращих його полотен «Жниці». Художник знаходить образне рішення через своєрідну інтерпретацію іконопису. Мотив урочистої ходи, нахил голів, темний колір облич і рук, повільність ритмів, округлість форм, деяка площинність фігур – усе нагадує письмо старовинних ікон. Майстер широко використовує яскраву декоративність національного одягу, прикрашає землю квітами. Завдяки такому художньому вирішенню тема праці на землі звучить як священнодійство. Це надає образам селянок значущості, поетичної одухотвореності, підносить їх над буденністю і прозаїзмом.

Полотно «Жниці» є ствердженням у новому образному ключі етичної сторони праці, де думки про її красу і велич так свіжо, своєрідно передано майстром.