вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
ЕКСПОНАТ ТИЖНЯ!
ЕКСПОНАТ ТИЖНЯ!
ЕКСПОНАТ ТИЖНЯ!
05 серпня 2015, 09:40

В межах проекту "ЕКСПОНАТ ТИЖНЯ" музей презентує перлини колекції, твори відомих вітчизняних та зарубіжних майстрів. Цього тижня представляємо полотно

І.Ю. Рєпіна

"Запорожці пишуть листа турецькому султанові"

Завітавши до музею, Ви зможете замовити мініекскурсію (20 хвилин), присвячену обраному шедевру з музейної колекції.

Рєпін Ілля Юхимович (1844-1930)

Однією з вершин вітчизняного демократичного мистецтва ІІ половини ХІХ – початку ХХ століття є творчість видатного художника, нашого земляка  І.Ю.Рєпіна. Рєпін народився на Харківщині, в Чугуєві. Перші художні навички отримав у місцевого іконописця І.Бунакова, а ґрунтовну мистецьку освіту – в Петербурзькій Академії мистецтв, де його наставниками були П.В.Басін і О.Т.Марков.

Харківський художній музей пи­шається найціннішим в Україні зібранням творів майстра. Одинадцять живописних полотен і вісім графічних аркушів дають уявлення про різні періоди його художньої діяльності, багатогранність і яскравість таланту, широту творчого діапазону. Більшість з них пов'язано з Україною тематикою або місцем їх створення.

Запорожці пишуть листа турецькому султанові. 1889-1896

Полотно, олія. 170х267

Надійшла в 1935 році з Харківського історичного музею, раніше знаходилася в ДТГ.

Варіант картини (1880-1891) знаходиться в Державному російському музеї (Росія, Санкт-Петербург), ескіз (1879-1880) у Державній Третьяковській галереї (Росія, Москва).

Це полотно закономірно займає центральне місце в експозиції Харківського художнього музею. Перша документальна згадка про полотно датована 26 липня 1878. У цей день в Підмосков'ї на старій дачі Мамонтових під Москвою Рєпін створив олівцем ескіз, в якому вже намічена основна композиція майбутньої картини. Практично задум цього грандіозного полотна, вершини творчості Рєпіна, пов'язаний зі Слобожанщиною. Про існування грамоти запорізьких козаків турецькому султану, читання якої в Абрамцево спонукало його взятися за написання картини, він знав з дитинства. За словами художника, в Україні у кожного дячка був список цього знаменитого листа. Так що повторне знайомство з його текстом тільки наштовхнуло художника, за його визнанням, негайно взятися за картину.

Картина «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1889-1896) належить до періоду розквіту творчої діяльності геніального майстра. Загальновідомо, що в результаті натхненної роботи над патріотичною темою з історії запорозького козацтва, яка тривала майже два десятиліття, Рєпін створив два великих полотна. Перше, написане в період 1880-1891 років, належить Російському музею в Петербурзі, друге – 1889-1896, знаходилося раніше в Державній Третьяковській галереї, а в 1932 році було передано на батьківщину Іллі Юхимовича Рєпіна – в Харків.

На відміну від академічного першого варіанту «Запорожців», харківському притаманне більш жанрове трактування. І це природно – за шість років, які відокремлюють наше полотно від петербурзького, відбулися зміни в самому понятті історизму, який найчастіше втілюється художниками в побутовому і жанровому ключі.

Захоплення українікою у творчості Рєпіна знаходилося в тісному зв'язку з характерними культурними процесами, які відбувалися і в Російській імперії, і в Україні в рамках національного відродження. Це розвиток історичної та етнографічної наук, дослідження та публікації в області фольклору, переважно національні теми й образи в художній творчості, постійні контакти з діячами науки і всіх жанрів мистецтва на ґрунті розвитку національної культури.

Порада мистецтвознавця М.В. Прахова, співучня Рєпіна по Академії мистецтв, залучити лист запорожців турецькому султану як сюжет картини, дала вихід давній любові художника до України. Цю прихильність можна умовно розділити на наступні етапи: дитячі та юнацькі враження про батьківщину – Слобожанщину, захоплення українікою – історією та етнографією – під час навчання в Академії в Петербурзі (1864 - 1871), знайомство з повістями М. Гоголя в Парижі під час пенсіонерського перебування за кордоном (1873 - 1876). Невипадкове також його повернення після закордонного відрядження до Чугуєва, звідки він мріє здійснити подорож Україною, на Дніпро.

У контексті російської культури звернення до цієї теми також невипадково. Козацька Україна XVI-XVIII століть з її героїчною боротьбою за національну незалежність і свободу, драматизмом її історичної долі, романтизмом і мальовничістю побуту притягувала до себе творчу уяву російських письменників і художників. За свідченням літературознавців, історичним подіям в Україні тільки в російській літературі ХІХ століття присвячено більше 30 творів. «Тарас Бульба» М. Гоголя і «Запорожці» І. Рєпіна – найбільш відомі твори, що відображають цей період української історії. Між Гоголем і Рєпіним як виразниками української духовної культури, можна провести повну аналогію.

Слід відзначити і вплив ще одного земляка-слобожанина І. Крамського, який збирався написати цикл картин за мотивами малоросійських повістей Гоголя. Як вважає дослідник творчості Рєпіна Ю. Белічко, саме його картина «Хохот» дала Рєпіну своєрідний емоційний ключ для «Запорожців».

Початок роботи над картиною дав можливість здійснити давню мрію художника – подорож Україною і Дніпром, відвідування Києва. Характерно, що поїздка Рєпіна в Україну 1880 року, яка багато в чому повторила подорож Т.Г. Шевченка 1843 року (місця колишньої Запорізької Січі, Качанівка на Чернігівщині, Київ), стала і для художника своєрідним паломництвом до національних святинь українського народу, знайомством і спілкуванням з українською інтелігенцією. Матеріал, який був зібраний Рєпіним під час подорожі, мав велике значення не тільки для творчості художника, а й для історії українського мистецтва в цілому. Ця поїздка дала необхідний історико-документальний і натурний матеріал, який вийшов за рамки суто утилітарних завдань як своєю кількістю (більше 400 етюдів), так і різноманітністю тематики (архітектурні замальовки, козацька старовина, історичний пейзаж).

Робота над першим варіантом тривала майже до 1887 року, а в 1888 році з'являються перші згадки про нове полотно. Згідно з уже хрестоматійною версією, поштовхом до його створення послужило знайомство з істориком Д. Яворницьким, видатним знавцем історії Запоріжжя. Київський мистецтвознавець Ю. Белічко пропонує іншу точку зору – запозичення у І. Крамського емоційно-психологічного, а частково і композиційного задуму його незакінченої картини «Хохот» («Радуйся, царю юдейський»). Саме цими обставинами, а не браком знань з історії та побуту запорізьких козаків, Белічко пояснює відстань у 13 років між ескізом і закінченим твором. Враховуючи ту морально-етичну заборону на запозичення тем і сюжетів, що існувала у мистецькому середовищі, можна пояснити закінчення картини вже після смерті І. Крамського 1887 року.

Про намір І.Є. Рєпіна написати нове полотно з історії запорізького козацтва повідомляє В. Стасов в листі до брата Д. Стасова 24 червня 1888: «Рєпін писав мені двічі з Кавказу ... до 1 липня він вже буде знову тут. Своїх же «Запорожців» Рєпін хоче писати зовсім заново». Про це повідомляють і «Кубанські обласні відомості» від 18 червня 1888 і «Харківські губернські відомості» від 5 липня 1888.

Друга поїздка в Україну і на Кубань 1888 і 1889 років дала матеріал, який не поміщався в рамки петербурзького варіанта. Тоді й було розпочато наше, харківське, полотно, яке відрізняється більш цілісною композицією, темпераментом характерів, живописною манерою – більш широкою, вільною, пленерною, як писав Рєпін на рубежі 1880-90-х років. Ще одна причина створення харківського полотна – своєрідність творчої манери художника, яка полягала в максимальному використанні улюбленої теми, неодноразового звернення до неї.

Блискучі екскурси Д.І. Яворницького в історію Січі, його нарис про легендарного отамана Івана Сірка, дали потужний імпульс подальшій роботі на цю тему. У 1889 році Рєпін починає нове полотно. Перша згадка про те, що в майстерні художника з'явилися дві великих картини на одну тему, належить М. Мурашку, в його листі до І.Терещенка від 26 грудня 1889. У цьому ж листі Мурашко зазначає: «Обидві картини були ще не закінчені, хоча цілком визначені». Продовжувалася робота над петербурзьким варіантом і був розпочатий харківський.

Уже в березні 1890, вдруге відвідавши майстерню художника, Мурашко повідомляє Терещенку: «Величину ескізу Ви пам'ятаєте, більш аршина довжини, близько аршина висоти. Картину свою на колишньому полотні, говорив, зовсім ось-ось мав закінчити. А він раптом під напливом нових вражень почав на новому полотні, і вийшло дві картини. Я з першої дуже зжився і люблю і ту і іншу, хоча остання все-таки вище: як вона дивно скомпонована. Ви підходите до картини, і звичайно, Ви неначе берете участь у цьому натовпі: це не сцена, розгорнута перед Вашими очима, ні, це натовп, який щільно обступив  писаря, і Ви неминуче потрапляєте до натовпу, і тут перед Вами всі ці живі типи». У цій емоційній і точній характеристиці художника М. Мурашка відзначені композиційні риси, які відрізняються від досить академічної, врівноваженої, з горизонтально-фризовою ритмікою композиції петербурзького варіанта.

Детальну характеристику обох картин зустрічаємо і в спогадах Д. Яворницького: «...Окрім головної великої картини Рєпін одночасно писав і варіант трохи меншого розміру. На варіанті немає багатьох фігур, наявних на самій картині, але зате є інші типи. Писар на варіанті той же, але вже досить літній, пише в окулярах, в нього одне гусяче перо в руці, а інше, про запас, за правим вухом. Без сорочки сидить не один козак, а двоє...».

Яворницький та Мурашко пишуть про одночасну роботу над двома варіантами – петербурзьким і харківським, називаючи їх «двома великими картинами на одну тему». Мурашко першим оцінив композиційну перевагу другого полотна, створеного на основі ескізу 1879 (Державна Третьяковська галерея), який відзначався жанровістю та експресією. Харківські «Запорожці» були написані темпераментно, в теплій червоно-охристій колористичній гамі. З метою простежити процес роботи Рєпіна над композицією і окремими характерами харківської картини, цікаво порівняти текст листа Мурашка з результатами рентгенівського аналізу картини. У Мурашка: «...Тут же тип нашого Василя Васильовича (мається на увазі В.В. Тарновський), тільки він при мені почав його обробляти; з незначної особи В.В. зробив обличчя більш характерне: око він всунув глибше і посмішку зробив хитріше» (йдеться про образ Івана Сірка). Був перероблений і переміщений на другий план праворуч бурсак. Він став більш схожий на художника Мартиновича, ніж на петербурзькій картині. Основні персонажі (писар, козак у центрі з покаліченою рукою, полковник, якого в петербурзькій картині прийнято називати Тарасом Бульбою, козак без сорочки) були написані Рєпіним відразу, невеликі зміни внесені лише в деталі одягу, сумки, розташування бандури.

Найбільш значно була перероблена фігура козака, який сидить спиною до глядача. Спочатку він сидів з низько опущеною головою, схилившись над папером і торкаючись плечем нижнього краю столу, але не закриваючи собою писаря, а полковник у червоному вказував рукою на лист. В остаточному варіанті цей запорожець сидить рівно, і на його плечі лежить рука полковника, що додає значної стрункості замкнутій композиції.

У харківській картині завжди крайнім праворуч був полковник, в петербурзькому варіанті тут була і кінська голова, і запорожець, який сміється, і інші особи.

Рентгенограма картини, зроблена в свій час в реставраційних майстернях Державної Третьяковської галереї, свідчить, що харківська картина була написана в основному методом alla prima. Полотно написано широко, в темних, трохи глухих тонах. Мажорне звучання кіноварі трохи приглушено відповідно до виділених Рєпіним осіб запорожців, які залишилися серйозними: старий, що сидить праворуч від писаря, і молодий козак, який поклав руку на його плече.

У нашому варіанті Рєпін поставив перед собою важке живописне завдання. Вся група козаків ніби одягнена серпанком сутінків, яка, відділяючись від блідого неба, випромінює світло. Простір художник намагався передати не тільки за допомогою лінійної, а й повітряної перспективи. Центр підкреслив яскраво-білою хмаркою диму, що піднімається з багаття. Сутінки, коли спалахують вогні багать, дали всьому колориту картини спокій, відсутність тіней і відблисків, рефлексів. Разом з тим повніше зазвучали багатобарвні плями одягу багатоликого натовпу, пом'якшені і облагороджені загальним тоном картини