вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
ЕКСПОНАТ ТИЖНЯ!
ЕКСПОНАТ ТИЖНЯ!
ЕКСПОНАТ ТИЖНЯ!
27 липня 2015, 09:33

В межах проекту "ЕКСПОНАТ ТИЖНЯ" музей презентує перлини колекції, твори відомих вітчизняних та зарубіжних майстрів. Цього тижня представляємо полотно

П.А.Малявіна

"Портрет П.Харитоненка із сином"

Завітавши до музею, Ви зможете замовити мініекскурсію (20 хвилин), присвячену обраному шедевру з музейної колекції.

 

Малявін Пилип Андрійович (1869-1940)

Живописець, графік, жанрист, портретист. Народився в с. Казанка Оренбурзької губернії. Навчався в іконописній майстерні Афонського монастиря в Греції (1885 - 91), в Петербурзькій академії мистецтв (1892-99) у І.Ю. Рєпіна, яку закінчив у званні класного художника. Академік (з 1906). У 1919 році викладав у рязанських Державних художніх майстернях. Член Союзу російських художників (з 1903). З 1922 року жив за кордоном (переважно в Парижі). Помер у Брюсселі.

Творчість одного з талановитих учнів І.Ю. Рєпіна в Петербурзькій Академії мистецтв П.А. Малявіна стала помітним явищем у розвитку російського мистецтва кінця ХІХ - початку ХХ століття. Живописна сміливість і енергійна рухливість пензля принесли йому, за словами російського художника і мистецтвознавця, реставратора І.Е. Грабаря, світову славу на «шляху барвистих пошуків». Роботи Малявіна вирізняє експресивна мова живопису, насичена колірна гама.

Багато в чому ці якості темпераментної "малявінської" манери проявилися і в створених ним портретах, до яких він неодноразово звертався протягом усього свого творчого шляху (перші портрети відносяться ще до часу навчання в Академії – "Портрет К. Сомова" (1895), "Портрет І. Е. Грабаря"(1895), "За книгою" (Портрет сестри) (1895)). Саме за роботу в цьому жанрі П.А. Малявіну академічною радою було присуджено звання класного художника.

Темпераментна «малявінська» манера стала важливим емоційно-образним чинником і в «Портреті П.Харитоненка із сином» (1911), що зберігається в колекції. Двохфігурна композиція дає можливість виявити головні риси характерів за допомогою візуального порівняння  зображених. Воля й упевненість прочитуються в огрядній постаті відомого підприємця – цукрозаводчика і мецената-колекціонера. Він міцно притискає до себе свого сина, з яким пов’язував надії на продовження сімейної справи. Худорлява фігура нащадка складає повну протилежність батьківській. Анемічність, відстороненість його образу породжує думки про марність сподівань. Відчуття безвиході посилює глибокий, щільний фон портрету, що спалахує холодними тривожними відблисками.

Нові віяння живопису торкнулись і творчості українських художників. Після закінчення петербурзької Академії мистецтв найкращі з них продовжували навчання у художніх центрах Європи: Парижі, Мюнхені, Кракові.

Павло Іванович Харитоненко – відомий меценат і колекціонер, почесний член Петербурзької Академії мистецтв, представник найпотужнішої в Російській імперії династії цукропромисловців, колишніх монополістів на Лівобережній Україні та Південно-західних землях. Саме в декількох сім'ях великих підприємців, як назвуть їх пізніше, «цукрових королів» – Терещенок, Ханенок, Харитоненок будуть зосереджені основні садибні колекції, що відображають і загальні тенденції колекціонування того часу, і особисті пристрасті власників.

Шлях до багатства був у кожного свій – дід Павла Івановича був звичайним слобожанським чумаком, торгував сіллю з воза. Щасливий випадок приніс можливість первісного нагромадження капіталу і подальшого його примноження. Так Павло Іванович Харитоненко (1853-1914) став спадкоємцем і гідним послідовником найпотужнішої в Російській імперії династії.

Спираючись на наявний вже капітал батька Івана Герасимовича Харитоненка (1820-1891), маючи фундаментальну освіту, Павло Іванович використовував все нове і прогресивне в області цукровиробництва – новітні технології та обладнання, експериментальні підприємства хімічного профілю і селекційне господарство. На початку ХХ століття йому належало 56 тисяч десятин землі, він користувався найбільшим персональним кредитом у Державному банку (у 9 мільйонів рублів), у 1911-1912 роках Харитоненку належало 8 цукрових заводів, серед них найбільший в Росії – Павловський рафінадний, де виробляли щороку понад п'ять мільйонів пудів рафінаду. Харитоненко постачав цукром північ і південь Росії, Сибір, де в нього були склади в найбільших містах. У 1901 році за заслуги їхньої сім'ї він отримав дворянське звання і герб. Був директором правління Бєлгородсько-Сумської залізниці, товаришем голови правління Всеросійського товариства цукрозаводчиків, керував Сумською конторою цього товариства.

Життя Павла Івановича, на відміну від його батька, який практично весь час проводив у Сумах, було пов'язане з Москвою і садибою Наталівка (нині с. Володимирівка Краснокутського району Харківської області), де він помер в ніч на 13 червня 1914 року й був похований з надзвичайною пишнотою в м. Суми 16 червня.

Так сталося, що, на відміну від колекцій П. Третьякова та А. Бахрушина в Москві, колекцій Н. Терещенка та Б. Ханенків у Києві, художня колекція П. Харитоненка виявилася розподіленої між Москвою, де проходила значна частина життя мецената-промисловця, Наталівкою – маєтком на Слобожанщині, і м. Суми, що в той час входило до складу Харківської губернії. Вважалося, що саме Харитоненкам місто зобов'язане своїм процвітанням. Засоби Івана Герасимовича і Павла Івановича використовувалися для спорудження притулків, електрифікації міста, проведення водопроводу і т.д. За заповітом батька Павло Іванович вибудував у Сумах кадетський корпус і дитячу лікарню в пам'ять трагічно загиблої в дитинстві дочки Зінаїди. На гроші П.І. Харитоненка були побудовані храми Христа Спасителя в Наталіївці, Троїцький в Сумах і церква Козьми і Дем'яна в Червоній Ярузі (нині райцентр Бєлгородської обл., Росія).

Велике значення для Харитоненка мав вплив відомого московського колекціонера П. Третьякова. Павло Іванович був одним з перших, хто відгукнувся на заклик професора Московського університету І. Цветаєва допомогти в будівництві та формуванні Музею витончених мистецтв (нині – Державний музей образотворчого мистецтва ім. О.С. Пушкіна). Власне ж зібрання Харитоненка російського живопису налічувало понад сто картин, західноєвропейського понад шістдесят, ікони він почав збирати у 1900-і роки і зумів скласти значну колекцію. Саме для неї і була побудована архітектором О. Щусєвим церква в садибі Наталіївка.

Після смерті Павла Івановича його дружина Віра Андріївна залишилася із сином – Івану Павловичу Харитоненко був 21 рік і він вчився у Московському університеті. Дочки Наталя та Олена були замужем – Наталя – за ясновельможним князем Горчаковим, Олена – камер-юнкером Олів. У 1918 році, коли стало ясно, як писали сучасники, що «Росія котиться в безодню», сімейство емігрувало. Іван Павлович покінчив із собою в Мюнхені  1929 року, незабаром померла Віра Андріївна.

Художню Харітоненкіану створили прекрасні художники кінця ХІХ поч. ХХ ст. – І. Рєпін, В. Сєров, Н. Неврев, К. Сомов, Ф. Малявін. Ці роботи знаходяться в музеях Москви, С.-Петербурга, Казані, Харкова, Сум.

Найбільшою ж кількістю робіт з колекції Харитоненка в Україні володіє Харківський художній музей.