вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
ЕКСПОНАТ ТИЖНЯ!
ЕКСПОНАТ ТИЖНЯ!
ЕКСПОНАТ ТИЖНЯ!
13 липня 2015, 10:02

В межах проекту "ЕКСПОНАТ ТИЖНЯ" музей презентує перлини колекції, твори відомих вітчизняних та зарубіжних майстрів. Цього тижня представляємо полотно

Сурикова В.І.

"Портрет Н. Матвєєвої"

Суриков Василь Іванович /1848–1916/. Історичний живописець, портретист. Народився в Красноярську, в козацькій родині. Жив у Петербурзі (1869–76), з 1877 – у Москві. Навчався в Петербурзькій Академії мистецтв (1869–75) у П.П. Чистякова. Класний художник 1-го ступеня (з 1875). У 1877–78 роках працював над монументальними композиціями для храму Христа Спасителя в Москві. Систематично здійснював поїздки до Сибіру, на Дон, Волгу, в Крим. Відвідав Німеччину, Францію, Італію, Австрію, Швейцарію, Іспанію. Член Товариства пересувних виставок (з 1881) і Союзу російських художників. Дійсний член (з 1893), академік (з 1895) Академії мистецтв. С 1903 – почесний член Московського товариства любителів мистецтв. Помер у Москві.

Творчість В.І. Сурикова представляє найвищий щабель розвитку російського мистецтва ІІ половини ХІХ – початку ХХ століття. Притаманне автору полотен-епопей історичного жанру бачення сучасності крізь «призму часу» знайшло втілення і в портретах. Одним з кращих творів цього жанру, зразком високої майстерності Сурикова-живописця є портрет піаністки і виконавиці хореографічних ритмо-пластичних композицій Наталі Матвєєвої.

Портрет Н. Матвєєвої (1909)

Полотно, олія.

Картина походить із зібрання П.І. Харитоненка та по праву вважається однією з перлин колекції відомого мецената та збирача художніх творів. Значення цієї роботи як твору мистецтва було сформульовано  1963 року в збірнику «Нариси з історії російського портрета II половини XIX століття» у статті С.Г. Капланової, де підкреслювалося, що «Портрет Н.Ф. Матвєєвої» вінчає пошуки Сурикова в області цього жанру і оспівує «красу і ясність духу російської жінки».

Цікаво, що ім'я моделі до 1948 року було невідомим. І лише через 20 років співробітнику музею Г.А. Губі після тривалих пошуків вдалося встановити, що на портреті зображена сучасниця Сурикова, артистка класичного танцю Н.Ф. Матвєєва.

З особистих зустрічей і листування з портретованою стало відомо багато подробиць, що проливають світло на появу цього чудового твору. Наталія Флорівна з готовністю відгукнулася на прохання розповісти про себе і свої зустрічі з художником, надіслала багато листів і фотографій до музею.

«Василь Іванович, - пише вона, - познайомився зі мною «по-суриковськи». Побачивши мене в парку в Алупці, коли я читала, він сів поруч і запитав: «Хочете, я напишу Ваш портрет? У Третьяковській галереї були? «Бояриню Морозову» бачили? Моє прізвище Суриков». «Писав він кожен день, по кілька годин, не менше 9–10 місяців, – повідомляє в листі Наталія Флорівна. «Час спливав непомітно за його цікавими розповідями з сибірського життя і різними жартами. Коли я збиралася одружитися з багатим фабрикантом, Василь Іванович сказав: «Це Ви то – за торгаша», – і тут же написав вірш:

Настал конец, иду за фабриканта,

Пропали танцы у Дункан.

Ах, лучше бы за музыканта,

И вдруг окажется болван?!»

Цей, жартівливий вірш, написаний рукою самого Сурикова, Наталія Флорівна теж подарувала художньому музею.

На час зустрічі з Суриковим Матвєєва з блиском закінчила (із золотою медаллю) закритий пансіон, який називався тоді училищем. В архіві Харківського художнього музею зберігається документ, виданий їй «за відмінні успіхи в музиці». На перших порах вона хоче присвятити себе музиці, але гра на роялі по шістнадцять годин на добу зумовила необоротне захворювання рук, складати іспити в консерваторію виявилося неможливим. Вона вступає до школи художнього руху в Москві, а в 1912–13 роках навчається в Парижі в Академії Раймонда Дункана, брата Айседори Дункан. Повернувшись до Москви, Наталія Флорівна вчиться на філософському факультеті вищих жіночих курсів і одночасно вивчає техніку танцю в школах і студіях Москви, а потім Петербурга, куди вона переїхала після одруження (1915 року вона вийшла заміж за професора-медика Семена Сергійовича Халатова). У ці роки вона бере участь у відкритих і закритих музичних вечорах, у неї з'являється багато знайомих серед людей мистецтва – поетів, художників, діячів театру. У бібліотеці ім. Леніна в Москві зберігаються адресовані їй листи англійського режисера Гордона Крега, з яким вона познайомилася під час його приїзду для постановки «Гамлета» в Художньому театрі. Там же знаходяться і листи вождя італійського футуризму Марінетті, художника Жоржа Якулова, поета Юрія Балтрушайтіса та ін. За спогадами людей, які знали танцівницю, це була гарна, чарівна, широко освічена жінка, яка вільно володіла трьома мовами. «Вона гідна Сурикова, – сказав про неї відомий мистецтвознавець, професор О.О. Сидоров, – розумна, високої думки про себе».

Післяреволюційні 1920-ті роки – час інтенсивної діяльності Наталії Флорівни Халатової не тільки як виконавиці ритмо-пластичних композицій, але і як теоретика мистецтва танцю. На початок 20-х припадають її вечори в Москві та Ленінграді. У лютому 1922 відбувся великий вечір Наталії Тіан (сценічний псевдонім Н.Ф. Халатової) в залі філармонії Москви, на якому був присутній А.В. Луначарський. Він високо цінував її як артистку і теоретика мистецтва руху. У рецензіях на цей вечір відзначається «поліфонічний» характер її мистецтва, цікаво задумані проблеми відповідності музики і жесту. «Вона обдарувала нас моментами високої краси», – пише у своїй рецензії мистецтвознавець О.О. Сидоров. Згодом Наталію Флорівну було призначено завідуючою хореологічною лабораторією Російської Академії художніх наук. Незабаром після вечора у філармонії Матвєєва, внаслідок травми ноги, була вимушена залишити сцену, але продовжувала виступати з лекціями про мистецтво художнього руху, ілюструючи їх своїми ритмо-пластичними композиціями, а також вела педагогічну роботу.

У той час, коли вдалося її розшукати, вона була цілком зайнятою популяризацією наукових робіт свого покійного чоловіка. Після його смерті, весь останній період свого життя (вона померла 1978 року), Наталія Флорівна енергійно і самовіддано працювала над тим, щоб відкриття професора С.С. Халатова отримали належне визнання і служили на благо людям.

«Портрет Наталії Флорівни Матвєєвої» є високим взірцем майстерності Сурикова-живописця. В композиційно-колористичному рішенні полотна, його живописній фактурі відчутно імпресіоністичні прийоми та вплив стилістики модерну. Нейтральний вібруючий колір фону, біла блуза, сіра скатертина й темна спідниця створюють шляхетну гаму білих і сріблясто-сірих тонів, у якій сильним колористичним акордом звучить бірюзовий акцент безрукавки прикрашеної орнаментом, доповнений глибоким синім кольором стрічки. У кожній деталі відчутно подих життя, все змодельоване кольором: і білий серпанковий рукав, зім'ятий складками по формі руки, і важка золотисто-руда коса. Образ підкорює цільністю і яскравістю самобутнього характеру. У своїй юній сучасниці – інтелігентній дівчині Суриков побачив одне з втілень  національного типу, співцем якого він був.