вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
ЕКСПОНАТ ТИЖНЯ!
ЕКСПОНАТ ТИЖНЯ!
ЕКСПОНАТ ТИЖНЯ!
22 червня 2015, 09:30

В межах проекту "ЕКСПОНАТ ТИЖНЯ" музей презентує перлини колекції, твори відомих вітчизняних та зарубіжних майстрів. Цього тижня представляємо полотно

С.І. Васильківського

"Козача левада".

Завітавши до музею, Ви зможете замовити мініекскурсію (20 хвилин), присвячену обраному шедевру з музейної колекції. 

Васильківський Сергій Іванович (1854-1917).

 Живописець – пейзажист. Працював також в історичному жанрі. Народився у м. Ізюмі на Харківщині. Навчався у Д. Безперчого та малювальній школі М. Раєвської-Іванової у Харкові, згодом – у Петербурзькій Академії мистецтв 

( з 1876) у М. Клодта, В. Орловського. 1885 року отримав велику золоту медаль і звання класного художника першого ступеня. Як пенсіонер Академії мистецтв працював у Франції, Іспанії, Німеччині, Італії (1886-1888). З 1888 року жив і працював у Харкові, де і помер у 63-річному віці. Похований на Усекновенському кладовищі (нині – територія Молодіжного парку).

Васильківський був справжнім майстром часу українського Відродження рубежу ХІХ-ХХ століть. Крім станкового живопису й акварелей він виконав розписи будинку Полтавського губернського земства (1903-1907), разом з М. Самокишем підготував і видав альбом «З української старовини» (1900) та «Мотиви українського орнаменту» (1912), зібрав цінну колекцію творів народного мистецтва. Організаторський талант майстра на ниві національного відродження виявився у створенні харківського літературно-художнього гуртка з художньо-архітектурним відділом, орієнтованим на український живопис та архітектуру.

Васильківський заповів Харкову майже половину своєї творчої спадщини – 1348 робіт, які призначалися для омріяного ним Музею Слобідської України, створеного 1926 року вже після смерті художника. І хоча значна частина їх загинула під час Другої світової війни в окупованому Харкові, зібрання творів С. Васильківського, що зберігається нині у Харківському художньому музеї, є найбільшим в Україні.

Звичайним життєвим сюжетам Васильківський надавав широкого узагальнення, вкладав у них значний зміст, наповнював силою поетичного почуття. Теплота й задушевність етюдів та картин зближує їх із народними піснями. Висока живописна культура, композиційна завершеність творів принесли Васильківському загальне визнання і славу «небесного» художника, «майстра мініатюрних шедеврів» й автора епічних полотен.

Козача левада (На пасовищі). 1893

Полотно, олія. 133х93. Придбано у А.Г. Герсонської (Харків) 1950 року.

«Козача левада» - один з найвизначніших творів художника. Твір вирізняється глибиною філософського підтексту й вишуканою майстерністю. Тема картини - образ природи України, що у художника асоціюється з конкретним мотивом. Левадою в Україні називали тихий куточок рівнинного пониззя біля ставка або ріки. Колись на цій леваді – заливному лузі – ставали на привал козаки, щоб серед райської прохолоди й свіжості відпочити від спеки курних похідних шляхів, нагодувати коней соковитою травою.

 Для художника левади мали історичну цінність: у них він бачив «людські гнізда», «колиску свого дитинства», образ України. Композицію картини йому підказав вид реальної левади, яких було дуже багато на Харківщині і в самому місті. Цілком природно життєво-конкретні мотиви краєвиду збагачено в уяві художника історичними асоціаціями, і затишний куточок рідного краю перетворюється його пензлем на лірико-епічний образ Слобідської України зі щедрістю та пишнотами її землі. Особливої урочистості  надає композиційний прийом так званої  внутрішньої рами: темної смуги гаю, який відокремлює перший план картини. Саме це надає відчуття святковості буденному мотиву: воли п’ють воду із крихітних озерець, люди відпочивають у затінку дерев, буяє соковита зелень. В атмосфері пейзажу органічно злите почуття споглядального спокою і піднесеної краси. Величний і такий живий образ природи дає відчуття спокійної могутності її ритмів, що наповнюють життя людини радістю. Але цілком у дусі народної, стоїчної за своєю суттю етики, художник не схильний до пустопорожнього пафосу. З контексту картини народжується глибокі роздуми про долю української землі та людей, що живуть на ній, про невичерпні духовні ресурси й здатність до вічного відродження.

         Васильківський віртуозно будує композиційну конструкцію, яка поступово веде наш погляд від землі до неба – від першого детально прописаного плану з буйною травою, квітами, камінням, дзеркальцями види, волами до широкої галявини, обмеженої з обох боків кущами та купою дерев, і далі – до заростей, що тонуть у сріблясто-блакитному мареві, замикаючи перспективу. А вище – скупчені хмаринки, що ритмічно перегукуються з формами дерев, і прозора блакить неба, яке своєю бездонною величчю створює відчуття урочистого душевного піднесення.

В образно-емоційному рішенні картини надзвичайним важелем є світло, що проникає крізь хмари і просочує весь пейзажний простір ніжною, лагідною, ледь відчутною блакиттю. Роботу вирізняє завершеність, м'яка живописна манера, прозорий, сповнений світла колорит. Відчуття простору, глибини створює витончена градація кольорів, від густо-зелених до синього на землі і від дзвінко-блакитного до бурштиново-бірюзового на небі. Колірна гармонія і майстерна передача повітряного середовища, сонячного світла, дозволяють назвати це полотно одним із кращих творів автора.