вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
ЕКСПОНАТ ТИЖНЯ!!!
ЕКСПОНАТ ТИЖНЯ!!!
ЕКСПОНАТ ТИЖНЯ!!!
05 жовтня 2015, 10:31

В межах проекту "ЕКСПОНАТ ТИЖНЯ" музей презентує перлини колекції, твори відомих вітчизняних та зарубіжних майстрів. Цього тижня представляємо 

Портрет Н.О. Буксгевден

В.Л. Боровиковського

 

    До числа видатних російських портретистів Володимир Лукич Боровиковский (1757-1825) увійшов майстром-іконописцем, котрий вже зазнав успіху на рідній Україні. Він народився у місті Миргороді. Батько його, Лука Боровик, був достатньо відомим маляром: писав ікони, портрети, розписував фресками церкви. Саме у цій галузі вдало працював і Володимир Боровиковський, син Луки. Навіть сама матінка-імператриця Катерина ІІ, їдучи до Криму, була вражена майстерністю молодого художника. За легендою, імператриця схвально відгукнулася на ошатне оздоблення палацу, і на отриманий гонорар Володимир Боровиковський мав змогу у грудні 1788 року виїхати до Петербурга. На той час йому виповнився вже 31 рік, тому він не зміг вступити до славетної Академії, а брав приватні уроки живопису у художників-майстрів Д. Левицького та І. Лампі.  Розквіт таланту Боровиковського прийшовся на 1790-1800-і роки, коли ним були створені найкращі полотна. У останній період свого життя художник займався релігійним живописом, розписував храми, як за часів своєї української юні. Також В.Л. Боровиковський займався викладацькою справою, зокрема, передаючи свою майстерність художникам-початківцям:  О. Венеціанову та ін. 1825 року Володимир Лукич Боровиковський помер.  Поховано Боровиковського у Олександро-Невській лаврі Петербурга.

          Значущість особистості Боровиковського в історії російського портрету виявляється перш за все створеною ним галереєю жіночих образів. Мистецтвознавці відзначають у його творах поєднання класицизму із сентименталізмом. Дивовижність людських почуттів, внутрішнє самовдосконалення, загадкова мрійливість та чуттєве злиття із природою – то є ідеали, затребувані тогочасним суспільством і втілені численними письменниками (на кшталт М. Карамзіна) та художниками. Спираючись на ідеї та естетику російського сентименталізму, саме Боровиковський започаткував власний тип жіночого портрету. Художник не вдається до особливого розмаїття композиційних прийомів: це, як правило, півфігури жінок, які спираються на якийсь собі постамент, зображені на тлі паркового ландшафту. Боровиковський спрямовував увагу на обличчя своїх моделей, створюючи зворушливо-поетичні образи. Постаті на портретах майже скульптурно виділяються на тлі пейзажу, пом’якшеного дещо загадковим світлом.  Художник віртуозно передає сяючий блиск коштовностей та відтінки дорогоцінних тканин. Проте, у глядача не виникає відчуття холодного демонстрування пишності і багатства.

Полотна Боровиковського добули своє почесне місце у великих зібраннях, картинних галереях, музеях. Виконані ним портрети захоплюють не тільки блискучою майстерністю виконання, а, перш за все, тонким ліризмом почуттів, неповторною емоційною втіхою.

        У колекції Харківського художнього музею представлено Портрет Н.О. Буксгевден (1810) пензля Боровиковського. Побічна донька імператриці Катерини ІІ та її сяйного фаворита графа Григорія Орлова, Наталія Олександрівна Буксгевден (у дівоцтві Алексєєва) виховувалася у родині полковника Олександра Алексєєва.  Закінчила Смольний інститут та, одразу по випуску, 1777 року взяла шлюб із ад’ютантом графа Г.Г. Орлова Фрідріхом (Федором) Буксгевденом. Свого первістка графиня назвала Григорієм. Із восьми народжених нею дітей у живих залишилося п’ятеро – три доньки та два сини. За заповітом рідного батька, графа Орлова, Наталія Олександрівна успадкувала чималі маєтки. Слід окремо зазначити, що графиня Буксгевден була найближчою подругою Катерини Нелідової, теж «смолянки», майбутньої фаворитки імператора Павла І.  Таким чином, стає можливим судження, що Буксгевдени саме Нелідовій завдячували й своїми тріумфальними злетами, й імператорською немилістю. Наприклад, одразу після коронації  Павла графа Буксгевдена було призначено військовим губернатором  Санкт-Петербурга.  Однак, незабаром  Буксгевден потрапив у опалу та вимушено покинув Росію на п’ять років, виїхавши до Німеччини. Вже за часів Олександра I він повернувся до служби, отримавши призначення генерал-губернатором Риги. За спогадами сучасників, графиня Буксгевден мала «между многими хорошими свойствами одно дурное – высказывать всё, что было у неё на уме». На портреті Боровиковського ця поважна дама зображена, як зазвичай, на тлі пейзажу – затишного куточку парку.  Майстерно прописано деталі жіночого вбрання – мереживна хусточка, що покриває голову, комірець, чудова єгипетська шаль. Перед глядачем постає, звісно, не юна «смолянка», а немолода вже жінка із розумним вольовим обличчям та особливою граційністю вродженої  аристократки. 

 

 Завітавши до музею, Ви зможете замовити мініекскурсію (20 хвилин), присвячену обраному шедевру з музейної колекції.