вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Експонат місяця!
Експонат місяця!
Експонат місяця!
03 травня 2018, 10:43

У межах проекту «ЕКСПОНАТ МІСЯЦЯ» музей презентує перлини колекції, твори відомих вітчизняних та зарубіжних майстрів. У травні представляємо полотно Сергія Зарянка «Жіночий портрет»

У залі мистецтва I пол. XIX століття увагу привертає ефектний жіночий портрет роботи відомого живописця цього часу Сергія Костянтиновича Зарянка. Він виділяється з портретного експозиційного ряду своїм форматом, чудовою передачею матеріальної фактури одягу і аксесуарів: прозорості смарагдових сережок і перлового намиста, золотого браслета з сапфіром, з м'яких складок переливів атласної сукні. Цю пишноту доповнено мереживним оздобленням, що підкреслює розкіш декольте. У зачіску дами вплетено живу квітку, виписану настільки ілюзорно, що уважний погляд глядача зауважує навіть крапельку роси, що переливається на світлі.

Зарянко Сергій Костянтинович (1818-1870)
Жіночий портрет. 1863
Полотно, олія. 132 х 112 (овал)

Зарянко звернувся до портретного жанру в той час, коли художній світ і любителі мистецтва були стурбовані дедалі більшою активністю нового, механічного способу відображення дійсності – дагеротипії і фотографії. «Сильно мене лякає фотографія, – писав гравер Ф.І.Іордан О.П.Брюллову 1854 року, – тепер вона карає портретистів, а потім візьметься і за граверів, особливо ландшафтних». Образотворче мистецтво «захвилювалося», опинившись перед необхідністю шукати «своє» і при цьому відстоювати традиційну міметичну (зображальну) функцію, на яку, насамперед, претендував «суперник». Одним із способів цього захисту став ефект живописного ілюзіонізму, що підтверджував здатність традиційного мистецтва створювати образи «реальніше самої реальності».

«Зумійте зробити прекрасну фігуру людини, одну, без усякого сюжету, і ви вже будете художником», – вважав відомий французький майстер Енгр. «Головне – написати голову», – радив Зарянко молодим художникам, бо це – «емблема всієї світобудови», а «у кожній голові перше, що треба зробити, – це змусити говорити очі». У портретах Зарянка особливо дивував ефект «живого» погляду, якого художник домагався не віртуозністю живописного мазка, не точністю руху або удару пензля, а ілюзорною подібністю пластичної форми людських очей, що досягнуто довгим копітким виписуванням.

Рисами ілюзіонізму позначено в другій чверті – середині XIX століття не тільки творчість Зарянка. Ним «перехворіли» або закінчили свою творчість багато портретистів (у тому числі й такі, як О.А.Кіпренский і В.А.Тропінін, роботи яких зберігаються в колекції ХХМ), але у Зарянка натуралізм було зведено у ранг художнього світосприйняття.

Внутрішнє життя, мінливість емоційного стану моделі залишаються «за кадром». Художник сприймає життя натури не як процес, а як момент, в якому, немов у фокусі, зібрано всі її індивідуальні якості. Зарянко вважав, що тривала дія, психічний стан людини – сміх, стогін, крик – недоступні образотворчому мистецтву, тому – неприпустимі.

Через граничну схожість з моделлю проступає та внутрішня натура, яка формує специфічні нюанси людської подоби. Це не глибинний, а, скоріше, фізіогномічний психологізм, відображений у рисах обличчя і пластиці голови, в відчутих «інтонаціях» рельєфу кожного об’єму, в ефекті «натуральності» погляду з гостро поміченою характерністю.

Цей портрет було написано в період, коли демократична критика і література диктували свої теми, сюжети і образи, пов'язані в основному з «народним характером» мистецтва, соціальною проблематикою. Зарянко у своїй творчості (він був улюбленим художником імператора Олександра ІІ) відстоював єдність художньої істини і краси, «полоненим» якої залишався на своїх полотнах.