вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Експонат місяця!
Експонат місяця!
Експонат місяця!
01 квітня 2017, 10:15

У межах проекту «ЕКСПОНАТ МІСЯЦЯ» музей презентує перлини колекції, твори відомих вітчизняних та зарубіжних майстрів. У квітні представляємо полотно «Портрет Петра Балабухи»

 

Невідомий художник

Портрет Петра Балабухи, XVIII ст.

Полотно, олія

Портрет (франц. portrait – зображення) є головною темою образотворчого мистецтва і одним з найдавніших його жанрів. Розкриваючи сутність різних епох через портретні зображення, цей жанр втілював різноманітні аспекти буття людини, ставав виразником уявлень про країну, її культуру, цінності та історичні обставини.

Появі світського портрета в Україні, його утвердженню в масовій свідомості, передували портретовані зображення конкретних історичних осіб, які зустрічаються у сакральному малярстві. Так, портрет первісно сприймався як частина релігійного культу. Великий вплив на становлення жанру мала гуманістична спрямованість європейської ренесансної культури.

Активний розвиток портретного малярства в Україні з другої половини XVI ст. обумовлений поширенням його побутування. В наділеному, передусім, меморіальною функцією портреті, з часом, визначається певна кількість його різновидів. Типологія раннього українського портрета обумовлювалась конкретними ритуально-обрядовими процесами. Створені відповідно до західно-європейських зразків донаторські портрети присвячувались фундаторам храмів і дарувальникам, вкладникам окремих дарунків. Широке розповсюдження мали портрети-епітафії, що в якості пам’ятника встановлювали на місці поховання, вотивні портрети, які виконували благально-подячну функцію, та портрети ктиторів – покровителів церкви, чиє опікунство над нею було тривалим у часі.

Наприкінці ХVІ ст. на українських землях портрет визначається в трьох композиційних варіантах – погрудному, поясному та на повний зріст. Ці варіанти утримувалися і в наступних століттях, як усталені опорні елементи портретного живопису. Портрети на повний зріст були найбільш репрезентативними, особливо ті з них, що відзначалися багатим аранжуванням. У порівнянням з ними, поясні і погрудні (камерні) портрети позначені більшою простотою художньої мови.

Для портретистів важливим було показати людину таким чином, щоб це зображення відповідало її суспільному становищу, титулу. Саме тому одяг, аксесуари, предмети антуражу (предмети були не випадковими, а переважно мали пряме відношення до роду діяльності або уподобанням зображеного) тощо, описувалися дуже детально. Так, в ХVІІ ст. формуються ідейно-художні засади жанру, складаються типи і відповідні їм композиції портретів, які залишалися незмінними протягом майже двох століть. Це був складний процес синтезу традицій і нових художніх ідей, внаслідок якого портрет набував рис самостійного і яскравого мистецького явища.

У порівнянні з попереднім століттям портрет ХVIІІ ст. стає багатограннішим, і відрізняється соціальним різноманіттям портретованих. У творах поступово посилюються реалістичні риси, наростання інтересу до індивідуальності людини і прагнення виявити неповторність персони. В портретному живописі ХVІІІ ст. представлені усі прошарки суспільства: магнати, козацька старшина, духівництво, міщанство, представники народно-визвольного руху, селяни.

Основними виробниками світських портретів протягом XVIII ст. залишались іконописні цехи при храмах і монастирях. Традиція їх анонімності (відсутність даних про авторів портретів) пов’язана із специфікою творчості майстрів-іконописців.

В експозиції Харківського художнього музею «Українське та російське мистецтво XVI - поч. ХХ ст.» широко представлено український портрет XVIII ст. різної типології. Особливе місце серед них належить портрету Петра Балабухи пензля невідомого майстра.

Петро Балабуха походив з українського міщанського стану. Зятем Петра Балабухи був М. Берлинський, автор «Опису міста Києва». На початку XIX ст. він викладав історію в Київській Духовній академії. Раніше пам’ятка знаходилася в церковно-археологічному музеї цієї академії. Це дає можливість припустити походження твору з одного із київських монастирів, ктитором якого був Балабуха. Портрет написано для уславлення його благодійної діяльності.

У 1740-ві роки Балабуха разом з братами Семеном та Григорієм заснував фабрику «сухого варення» (цукатів) та пастили на Подолі. Балабуха мав великі статки і охоче жертвував на богоугодні справи.

Композиційна побудова твору проста і лапідарна, позбавлена дріб’язковості. Зображення поясне, представляє сивоволосого чоловіка в червонуватому каптані з чорним відкладним коміром, застебнутим металевим гудзиком, і чорними манжетами. Портрет виглядає досить персоніфікованим, риси обличчя позначені індивідуальністю: виразні лінії надбрівної частини обличчя, носогубна складка, нижня щелепа – все достатньо вправно змодельовано світлотінню. Стрижкою, вусами, горбатим носом, орлиним поглядом він схожий на старого козака, що не дивно, бо українське міщанство та козацтво походили з одного етнічного і соціального середовища. У вигляді Балабухи все природно, буденно. В руках Петра християнські атрибути – чотки, молитовник. Аскетизм вигляду моделі підкреслюється загальним темно-коричневим колоритом. У портреті нема нічого імпозантного, парадного, що цілком відповідає патріархальній простоті побуту київських міщан. Невідомий автор зосереджується на особистих якостях Балабухи, влучно визначає його сильний характер, здатність відповідально приймати на себе суспільні турботи.