вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Експонат місяця!
Експонат місяця!
Експонат місяця!
01 березня 2018, 11:27

У межах проекту «ЕКСПОНАТ МІСЯЦЯ» музей презентує перлини колекції, твори відомих вітчизняних та зарубіжних майстрів. У березні представляємо полотно Іларіона Прянишникова «Порожняки»

На першій виставці творів «Товариства пересувних художніх виставок» 11 грудня 1871 року увагу публіки привернув скромний ескіз «Порожняки». «По выражению, по тону, по характерности и рельефу эта маленькая картинка (розміром всього 17,2х22,5 см) – одна из лучших наших картинок последнего времени», – написав про цю роботу художній критик Володимир Стасов, присвятивши їй значну частину своєї статті – відгуку на виставку передвижників. Автор ескізу, що мав такий успіх, Іларіон Михайлович Прянишников був випускником Московського училища живопису, скульптури та архітектури. 1870 року він отримав звання художника І ступеню і зайняв посаду викладача в цьому закладі. В стінах училища зміцніла багаторічна дружба  молодого митця з відомим майстром жанрового живопису Василем Пєровим, на той час вже академіком, професором Академії мистецтв. Прянишников користувався високим авторитетом серед студентської молоді. У своєму колі учні лагідно називали «пряником» свого «бодрого, остроумного, немного грубоватого, но такого искреннего и прямого» вчителя (за спогадами художника М. Нестерова).

За ескізом «Порожняки» протягом 1871-1872 років Прянишников виконав на замовлення кілька живописних повторів і варіантів картини, один з яких зберігається в Харківському художньому музеї.

Прянишников Іларіон Михайлович (1840-1894)
Порожняки. 1871
Полотно, олія. 43,6 х 66

«Порожняки» – один з перших творів російського живопису, в якому суспільству було представлено героя нового часу – образ майбутнього інтелігента-різночинця. Освічені глядачі пов’язували сюжет картини  з темою вірша Миколи Некрасова «Школьник»: «…Невеселая дорога… Эй! садись ко мне, дружок! Ноги босы, грязно тело, и едва прикрыта грудь… Не стыдися! что за дело? Это многих славных путь». У живописному творі, як і в поезії чимало хто з них побачив себе і початок свого особистого життєвого путі. Але ще більше образ героя полотна Прянишникова нагадує семінариста з оповіді Антона Чехова «Студент». Однак, слід нагадати, що чехівське оповідання з’явилось значно пізніше, 1894 року. Тобто  Чехов із блискучою майстерністю літератора описав події, що відтворено Прянишниковим у картині.

«Порожняки» повною мірою можна назвати програмним твором, бо картина відповідає завданню, яке ставив перед собою автор, що займав позицію художників-передвижників з їх прагненням наблизити мистецтво до народу. «Каждая из картин этого высокодаровитого художника, – писав про твори Прянишникова В.Стасов, – представляет отрывок из действительности почти до такой степени трепещущей, что зритель невольно делается как бы непосредственным участником той жизни, которая воспроизводится перед ним». Сучасник Прянишникова, знаний митець Іван Крамський, один із засновників Товариства пересувних художніх виставок підкреслював, що композиція в картині тим краще, чим менше її помітно. Саме таким ми бачимо твір Прянишникова «Порожняки». Простота сюжету, природність композиції і висока живописна майстерність надають можливість гостро відчути в цій роботі життєві реалії. Засніженою рівниною повільно одне за одним тягнуться кілька саней-ґринджол. На останніх умостився молодий хлопець. Вочевидь, він скористався оказією, щоб добратися з міста до дому в село. Вдало знайдено ракурс – зображення саней через направлений художником погляд глядача «вдогін» їх руху. Діагональна лінія валки, що виявляє неспішне її просування зліва направо, в глибині композиції достатньо енергійно відхиляється ліворуч, у напрямок ледь помітного на обрії ймовірного житла. Завдяки цьому прийому відчутно супротив зустрічному вітру. Співвідношення масштабів перших запрягів, що майже губляться у сніговій імлі, і останніх, в яких знаходиться герой, підкреслює глибину простору. В розповіді про молодого чоловіка (якщо прив’язувати сюжет до чехівського оповідання – це семінарист, син сільського дяка Великопольского, який  їде до рідного села на Пасху) художник знаходить ту міру передачі подробиць зображення, що з однієї сторони дає можливість докладно роздивитись легкий, як для такої пори року верхній одяг, картуз і взуття хлопця, нехитрий, але знаковий для його характеристики багаж – саквояж і зв’язані у купку книжки. А з другої – у  закляклій від холоду постаті  глядач майже фізично відчуває вогкий, морозний вітер, що пробирає сідока аж «до кісток». В унісон живописній характеристиці краєвиду, Чехов так само описав «холодный пронизывающий ветер» і довкілля, що «утопало в холодной вечерней мгле».

Тогочасною критикою картину було визнано новаторською завдяки вдалому поєднанню актуального жанрового (соціального) мотиву з пейзажем, який точно відбиває емоційний стан героя. Сіро-блакитні сутінки засніженої рівнини, розмиті, наче розчинені у холодному повітрі силуети на рожево-багряному обрії створюють складну і навіть вишукану колористичну основу твору. Пружні, фактурні мазки на передньому плані виявляють пластику, внутрішню динаміку постатей (сідоки, схудлі коні, птахи, собака) і об’єктів (дорога, ретельно прописана конструкція саней) на контрасті із живописними вальорами засніженого простору, що передано тонкими лісированими прописками.

В дусі сучасних художнику тенденцій Прянишников у картині знаходить можливість висловити особистий оптимізм. Так,  зграя ворон, що супроводжують валку, і собака на узбіччі – це безумовні ознаки близького житла і передвісники кінця виснажливої подорожі.

Картини «Порожняки», виконані Прянишниковим за власним ескізом на замовлення московських колекціонерів-меценатів Павла Харитоненка і Павла Третякова, мали незмінний успіх на виставках, в тому числі і на Всесвітній виставці в Парижі 1878 року. З колекції Харитоненка, частина якої зберігалась у родинному маєтку Натальївка (тепер Краснокутський р-н Харківської області), в 1930-х роках робота «Порожняки» надійшла до державної художньої збірки Харкова.

 

Наталя Титаренко, мистецтвознавець