вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Експонат місяця!
Експонат місяця!
Експонат місяця!
01 березня 2017, 12:42

У межах проекту «ЕКСПОНАТ МІСЯЦЯ» музей презентує перлини колекції, твори відомих вітчизняних та зарубіжних майстрів. У березні представляємо полотно Д.Левицького «Портрет Ірини Андріївни Васильєвої»

Левицький Дмитро Григорович (1735-1822) – російський художник українського походження. Живописець-портретист.

Творчість Дмитра Левицького припадає на ХVІІІ століття. Цю епоху «великих змін у сфері політики і розуму», майстер закарбував у портретах своїх сучасників. Майже кожний з портретів Левицького, обдарованого талантом живописця-новатора, був «першим случаєм» і новим словом в образотворчому мистецтві. Художник мав той бездоганний смак, що, за виразом лорда Шефтсбері, англійського філософа і літератора, є «наріжним каменем» мистецтва, який «не допускає манірності й неприродності і виховується довгим та наполегливим навчанням». До кола спілкуваня Левицького, окрім осіб впливових, входили яскраві творчі особистості часу – поет Михайло Державін, архітектор Микола Львов, літератор Микола Новіков.

Левицький зростав в Україні і виховувався в високоосвіченій родині. Його батько, Григорій Кирилович Ніс, родом з Полтавщини (село Маячка), навчався у Києво-Могилянській академії. Опанувавши мистецтво гравюри на міді, він деякий час жив «у німецьких землях» (треба думати, стажувався за кордоном). Благозвучне прізвище Левицький узяв від дружини дворянського походження. 1735 року, коли народився син Дмитро (майбутній художник), Левицькі оселились у Києві у власному будинку на Подолі. Григорій Левицький працював у друкарні Києво-Печерської Лаври в часи небувалого розквіту українського граверства. Конкретних згадувань про те, що Дмитро Левицький навчився малювати від батька історія не зберегла. Але це припущення підтверджується логікою фактів біографії художника. З 17 років молодий Левицький допомагав столичному майстру Олексію Антропову (1716-1795), якого було запрошено до Києва розписувати архітектурну перлину міста, Андріївську церкву, побудовану за проектом італійця К.-Б. Расстреллі. Не втрачаючи зв’язків з Антроповим, 1758 року Левицький переїжджає до Москви, а 1769 – до Петербурга, де за портрет архітектора Олександра Кокорінова, автора архітектурного проекту будинку Академії мистецтв, заснованої 1775 року, отримав звання академіка. 1771-1788 він керував портретним класом Академії мистецтв. Учнем і послідовником Левицького, що продовжив започаткований ним живописний літопис «героїв свого часу», був його земляк, видатний портретист Володимир Боровиковський.

У музейній експозиції «Українське та російське мистецтво XVI - поч. ХХ ст.» представлено два портрета роботи Дмитра Левицького. І хоча темою нашої розповіді буде один з них, портрет Ірини Андріївни Васильєвої, для висвітлення більш ґрунтовної характеристики одного з найкращих портретистів ХVІІІ століття, ми не оминемо увагою і другий, портрет О.М.Храповицької.

Портрет Васильєвої належить до творів, на яких зберігся підпис автора. Датою створення є 1789 рік – час найвищого творчого злету художника. Персону зображеної було встановлено за портретом І. Васильєвої роботи невідомого автора, який зберігається у Державному Російському музеї в Петербурзі і який є посередньою копією з харківської роботи.

Ірина Андріївна Васильєва (уроджена Володимирова) – мати Олексія Івановича Васильєва, скарбничого імператора Павла І, що 1802 року, за правління імператора Олександра І, став першим міністром фінансів Росії. У портретній галереї ХVІІІ століття портрет Васильєвої сприймається як новаторський. Він не вписується в живописно-психологічну концепцію портретів ХVІІІ і відрізняється від численних портретів, що складають творчий доробок самого майстра. Портрет, як модний жанр, висував перед художниками певні вимоги. Одна з них полягала в тому, що персона як образ, закарбований на пам'ять нащадкам, мала бути зображеною в найвигіднішому ракурсі і в найсприйнятливіший для неї час. Як правило, це передбачало і певний вік – роки розквіту людського життя. Саме таким є другий портрет роботи Дмитра Левицького з колекції ХХМ, «Портрет О.М.Храповицької», в якому майстер створив чарівний жіночий образ, сповнений молодої життєвої енергії. Портрет літньої пані І.Васильєвої є унікальним у всіх відношеннях і за своїми художньо-психологічними особливостями не має прямих аналогів у живопису ХVІІІ століття. Хоча жіночі портрети споріднює погрудне зображення портретованих і ракурс (зображення у трьохчетвертному повороті), а також один період створення, їх головна відмінність в індивідуальному підході художника при зображенні кожної з моделей.

В композиції обох портретів важливу роль відіграє лінія абрису постаті, яка відразу задає емоційний тон. У портреті Васильєвої ця лінія уявлює трохи огрядну постать пані похилого віку із розслабленою спиною і наче «опливаючими» плечима. Відчутно, що жінка не прагне позувати, що є не характерним для портретів ХVІІІ століття. Левицький уважно досліджує риси портретованої, підкреслюючи їх неповторність – правильний овал обличчя, відкрите чоло, високий згин брів, ніс, що зберігає класичну форму. З тим, він тактовно виявляє і ті зміни, що привніс у зовнішність невблаганний час – почервонілі повіки, глибокі носо-губні і щелепні зморшки, що роблять грубішими підборіддя, набуту жорсткість тонких вуст, зморшкувату шию. Дивно, але факт, що порівняння зображення Васильєвої з порцеляново-ляльковим обличчям Храповицької виявляється не на користь останньої, бо обличчя Васильєвої притягує своєю історією, яку глядач намагається розгледіти за спокійним, втомленим і якось по-особливому довірливим поглядом поважної матрони.

Також, на відміну від більшості робіт Левицького, портрет Ірини Васильєвої вирізняється новою для тогочасного живопису технікою письма. Завжди легкий, прозорий, надзвичайно пластичний живописний мазок у портреті Васильєвої набуває щільності і фактурності, що найбільш точно відтворює текстуру зів’ялої шкіри. Весь живописний лад портрета повною мірою підтверджує характеристику Левицького як живописця, що найбільш цінує в творі гармонію. Відблиски сірого кольору костюма і фіолетових стрічок його оздоблення в портреті складають вишукану гаму, яка, з одного боку підкреслює фактуру дорогих тканин, з іншого – дозволяє відчути красу живописної субстанції численних відтінків і тонів, що виграють на темно-оливковому фоні.

«Портрет повинен бути одночасно і схожим, і несхожим, – писав один з найавторитетнійших дослідників вітчизняного мистецтва Михайло Алпатов, – за схожістю ми впізнаємо модель, за несхожістю відкриваємо в ній безкінечну перспективу». Портрет Ірини Васильєвої саме з таких портретів, за яким, дійсно, відкривається перспектива можливостей нової живописної мови.

У квітні 1886 року портрет Ірини Васильєвої було представлено на ювілейній виставці творів Д.Г.Левицького в Державній Третьяковській галереї і включено до її фундаментального каталогу. І це, безумовно, є актом визнання високої художньої якості твору з харківської колекції.

Левицький Д.Г. Портрет Ірини Андріївни Васильєвої. 1789

Полотно, олія. 59х48