вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Експонат місяця!
Експонат місяця!
Експонат місяця!
01 грудня 2018, 13:03

У межах проекту «ЕКСПОНАТ МІСЯЦЯ» музей презентує перлини колекції, твори відомих вітчизняних та зарубіжних майстрів. У грудні представляємо роботу Іллі Рєпіна «Микола Мирлікійський рятує від страти трьох невинно засуджених»

До часу творчих пошуків Рєпіна, пов’язаних із роботою над «Запорожцями» (1880-1890), належить велика композиція «Микола Мирлікійський рятує від страти трьох невинно засуджених» (1890), виконана на замовлення Верхньохарківського Миколаїв­ського жіночого монастиря. Тему Чудотворця Ми­коли Рєпін розробляв у трьох полотнах (перший варіант «Миколи Мирлікійського» є в Росій­ському музеї Санкт-Петербурга, другий – у Київ­ському національному музеї російського мистецтва). Сакральну тему, рідкісну в творчості майстра, трактовано тут у морально-філософському аспекті. У картині, написаній у період захоплення ідеями Л.М.Толстого, художник звертається до вічних проблем: життя і смерті, особистості і суспільства, закону і справедливості.

Перша згадка про роботу над картиною про Миколая Чудотворця з'являється в листі І.Ю.Рєпіна до В.В.Стасова в жовтні 1886 року. Художник просить матеріали, пов’язані з цим святим, для створення образу в церкву, як він пише, «в один захолустный женский монастырь на моей родине».

Як відомо, ініціатором замовлення стала двоюрідна сестра Рєпіна, Емілія (Олімпіада) Борисова, черниця монастиря. До речі, Верхньохарківський Миколаївський жіночий монастир у с.Стрілече був натоді зовсім не «захолустным». Його було збудовано в с.Стрілечому 1845 року поміщиками Степановими, в пам’ять про померлих батьків, які вирізнялися особливим благочестям. В особливій пошані був святий Миколай. Монастир знаходився на шляху паломництва між Харковом та Бєлгородом, де в слободі Устинка була явлена ікона Миколая Чудотворця, і щороку там же відбувався хресний хід. При монастирі було збудовано лікарню. Таким чином, Верньохарківський Миколаївський монастир на шляху паломництва між Харковом та Бєлгородом поступово ставав духовним та культурно-релігійним центром, осередком благодійництва. Розміщення психіатричної лікарні в стінах монастирського комплексу теж було не випадковим. Тому зрозумілим стає і прагнення ігумені залучити до створення монастирських ікон І.Ю.Рєпіна.

Через його родичку, двоюрідну сестру Рєпіна, пам’ятаючи його славу іконописця (поряд, в Черкаських Тишках, він розписував церкву, два образи з якої знаходяться в колекції ХХМ), вона звернулась з цим замовленням. В результаті цього художником було створено три полотна, досить великих, складних і неоднозначних за задумом і втіленням. Цікаво, що до «захолустного монастыря» потрапила тільки остання, третя версія картини.

Вже перший варіант (1888, нині Державний Російський музей, м.Санкт-Петербург), засвідчив новий крок в основній суті живописно-творчих устремлінь І.Ю.Рєпіна. Критики відзначали, що з такою бездоганністю форми і рисунка, якою позначено фігуру ката, художник ще не виступав до цього часу. Але в той же час підкреслювали академічну умовність постатей і пейзажу. Коли цей перший варіант вже був на XVIII пересувній виставці 1889 року, його було придбано імператором Олександром ІІІ для Ермітажу і в подальшому передано до нововідкритого Російського музею. Цього ж 1889 року Рєпін почав повторення картини, замовлене київським меценатом Ф.А.Терещенком. Це повторення перетворилось скоріше на варіант, ніж на копію: переставлено фігуру воєначальника, інакше задумано і виконано фігуру засудженого до страти, що стоїть на колінах. Цей варіант було закінчено 1889 року, і тоді ж Рєпін повторив його у вдвічі зменшеному розмірі для Верхньохарківського монастиря. Таким чином, роботу, що зайняла майже чотири роки, було закінчено, так би мовити, усунуто всі перешкоди для продовження картини «Запорожці», з часу першого ескізу якої пройшло десять років.

Сам художник зазначає, що виконав повтори «Миколая Мирлікійського для того, щоб вони не заважали основній роботі того часу – «Запорожцям». У листі до Є.Званцевої від 27.08.1890 Ілля Юхимович пише: «Я, как приехал, принялся за работу усердно. Сначала сделал несколько посторонних вещей, чтобы не мешали: повторение Николая для монастыря и нерукотворный образ. А потом все время работал над "Запорожцами"». Звернення ще раз до теми насильницької смерті, що з таким жахом вирішено в картині «Іван Грозний», було виправдане. Самому авторові хотілось повірити у можливість чудодійного врятування, позбутися психологічного тягаря, що лишила по собі попередня велика картина. Позитивне розв’язання вічного питання «бути чи не бути» сприяло переходу Рєпіна на мажорний психологічний і живописний лад у картині «Запорожці пишуть листа турецькому султанові».

Повторюючи картину «Микола Мирлікійський» кілька разів, І.Ю.Рєпін вправляється у виборі загального тону, спільного із «Запорожцями», по-новому вирішує проблему освітлення, вперше підходить до змалювання пейзажу в історичному полотні.

Рєпін Ілля Юхимович (1844-1930)
Микола Мирлікійський рятує від страти трьох невинно засуджених. 1890

Останній варіант «Миколи Мирлікійського» і було передано Верхньохарківському монастирю між 1890-92 рр. Зважаючи на майже світський характер твору, служителі монастиря повісили його в новозбудованому приміщенні трапезної монастиря.

До речі, Рєпін протягом всього життя спілкувався зі своєю сестрою-черницею. Вона приїздила до нього в гості в Здравньово і Петербург. Після 1917 року, перебуваючи вже на території Фінляндії, він просив свого учня у Харкові С.М.Прохорова, щоб той надав Олімпіаді хоч якусь фінансову допомогу. Наскільки відомо, Прохоров виконав це прохання І.Ю.Рєпіна.