вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Експонат місяця!
Експонат місяця!
Експонат місяця!
30 вересня 2017, 09:55

У межах проекту «ЕКСПОНАТ МІСЯЦЯ» музей презентує перлини колекції, твори відомих вітчизняних та зарубіжних майстрів. У жовтні представляємо полотно Г.Г.Мясоєдова «Осиротіли»

Григорій Мясоєдов увійшов у історію вітчизняного живопису як ініціатор і засновник Товариства пересувних художніх виставок (ТПХВ) – організації знакової для розвитку російського і українського демократичного мистецтва. Громадська діяльність Мясоєдова базувалась на його персональних людських чеснотах. Біографія митця багата на факти уважного ставлення до колег, а нерідко навіть і батьківської опіки над ними. Багато хто із сучасників зберіг у своїй пам’яті яскравий образ художника «представительную, высокую фигуру, осанистую и стройную… его большую, гордо поднятую голову, плотно сидящую на широких плечах, красивое лицо, обрамленное негустой бородкой, выразительный орлиный нос, высокий лоб и несколько иронический, острый взгляд глубоко сидящих светлых, серьезных и умных глаз…». Своєю життєвою позицією Мясоєдов заробив репутацію чесної, прямолінійної людини, начитаної і оригінально мислячої, але саркастичної та іронічної. Не обійдена увагою біографів надзвичайна, навіть пристрасна любов Мясоєдова до музики. Художник у досить поважному віці опанував гру на скрипці настільки, що брав участь у публічних виступах ним же створеного ансамблю. 

Рід Мясоєдових мав глибоке дворянське коріння. Майбутній художник народився у селі Паньково Тульської губернії (з 1920-х років село увійшло до складу Орловської губернії). Батько-удівець сам виховував чотирьох дітей і схвалював їхній інтерес до творчості. У орловській гімназії, де навчався Григорій, малюнок викладав професійний художник І.А.Волков, що певною мірою, визначило рішення юнака вступати до Академії мистецтв (АМ). Ця подія відбулась 1853 року. Непересічні здібності молодого чоловіка було помічено з перших років навчання в академічному класі історичного живопису. Успіхи талановитого студента кожного року відзначались нагородами. Зрештою, 1861 року роботу Мясоєдова «Вітання молодих в оселі поміщика» було відзначено малою золотою медаллю. Навчання в АМ (1958-62) співпало з кризою художньої академічної системи, яка ознаменувалась 1863 року «бунтом чотирнадцяти» її випускників, серед яких були претенденти на велику золоту академічну медаль. Випускник АМ, Григорій Мясоєдов, отримав цю нагороду роком раніше, 1862, за картину «Втеча Григорія Отреп’єва з корчми на литовському кордоні». Нагорода надавала право на закордонну подорож за державний рахунок. У рамках пансіонерського відрядження Мясоєдов відвідав Берлин, Брюссель, Париж, міста Італії та Іспанії.

У колекції Харківського художнього музею зберігається живописний твір «Осиротіли», що належить пензлю Григорія Мясоєдова, художника, якого В.Стасов називав у першій п’ятірці російських майстрів образотворчого мистецтва, академіка живопису, дійсного члену Академії мистецтв (з 1893 року). 

Мясоєдов Григорій Григорович. 1835-1911

Осиротіли.1899

Полотно, олія. 88,5х61,4

Робота, датована 1899 роком, відрізняється від більшості живописних творів майстра, виконаних відповідно до мистецьких принципів критичного реалізму передвижників. Полотно представляє пізній період творчості художника. Воно не потрапило в поле зору дослідників, але незмінно привертає увагу відвідувачів музею. Картину «Осиротіли» написано у Павленках, полтавський садибі Мясоєдова, де з кінця 1980-х років художник проживав зі своєю цивільною дружиною, К.В.Івановою, і сином-підлітком Іваном. Мешкаючи на Полтавщині, Мясоєдов активно долучається до культурного життя міста. Художник написав завісу-просценіум для новозбудованого міського театру, яку і подарував місту. За цим вчинком сучасники бачили притаманний Мясоєдову демократизм, роками виховане вміння безкорисливо служити людям. За ініціативою Мясоєдова в полтавській громаді було організовано музичні вечори. Сам він завзято брав участь у цих заходах, без труднощів опанувавши партії скрипки і альта у квінтеті Шумана, квартетах Гайдна і Бетховена.

На полотні «Осиротіли» в оточенні пишної флори старовинного парку зображено молоду особу, яку супроводжує великий собака породи сенбернар. Обидві постаті випромінюють сум і самітність. Історія не зберегла імені героїні. Але її засмучений стан, сукня траурного чорного кольору та й сама назва твору натякають на печальну історію, разом з тим, надають глядачеві простір для фантазій.  Ймовірно жінка нещодавно поховала близьку людину і наразі у супроводі старого вірного собаки блукає знайомими стежками між деревами, де, як їй здається, ще живе пам’ять про колишні щасливі дні… До речі, природа в картині відіграє важливу емоційну роль. Розкішна паркова зона входила до складу маєтку Мясоєдова. Парк був об’єктом його особистої гордості, улюбленим місцем роботи і відпочинку.

Відносно того, як написано собаку, то портрет сенбернара виконано з такою старанністю, що він не поступається портрету головної героїні. Існує попередній етюд того самого собаки, він зберігається в Орловському обласному музеї образотворчого мистецтва. У спогадах сучасника докладно описано садибу Мясоєдова в Павленках, яка знаходилась у чотирьох верстах від Полтави: «Она (усадьба) тянулась вдоль переулка… и была огорожена от внешнего мира высоким деревянным забором… Внутрь можно было проникнуть через калитку с надписью «Во дворе злые собаки». Свідчень про собак та взаємини між цими тваринами і господарями збереглося небагато. Син Григорія Мясоєдова, Іван, що так само, як батько, став художником, у своїх роботах «Старий будинок» і «Прощання з Павленками» двічі зобразив собаку за розмірами і мастю схожого на того, що бачимо у картині «Осиротіли». Картина з Харківського художнього музею,  її типаж, образотворча мова, емоційний підтекст позбавлені прямої розповідності. І це вигідно відрізняє її від декларативності, що притаманна творам передвижників. У живописному тексті полотна простежується надзавдання – і це споріднює його з мистецтвом порубіжної доби, яке тяжіє до символізму і оперує алегоріями. У тому, що інакомовність займає важливе місце в його живопису, Мясоєдов зізнавався близьким друзям: «В моем творчестве меня часто занимала алегория. Аллегорической картиной у меня является полотно «Срубленное дерево»; иначе могу назвать ее «Сила судьбы». Срубленный дуб, падая, сломал выросшую в опасной близости хрупкую березку. Ее жизнь разбита злым роком… Не так ли часто случается и с людьми… Глядя на картину, вы поймете заложенные в нее эмоции… Кто этот дуб, кто эта береза? Примеров в жизни достаточно…». Відповідно до цих одкровень, по-новому розкривається і твір Мясоєдова «Осиротіли». А саме, 1899 рік, коли було створено картину, виявився драматичним для художника. Від туберкульозу померла Ксенія Іванова (бл. 1860-1899). Колись юна Ксенія була ученицею Мясоєдова ( до речі, вони познайомились у Харкові 1876 року). Захоплена шанувальниця таланту відомого художника, дівчина прийняла умови життя з ним, стала його невінчаною дружиною, а 1881 року народила йому сина Івана, Ванєчку. Ксенія Іванова зберігала таємницю народження єдиного нащадка Мясоєдова і до кінця свого недовгого життя сумлінно виконувала роль няні Ванєчки, кухарки і економки господарства садиби Павленки. Разом з тим, не позбавлена художніх здібностей, Іванова була експонентом декількох виставок ТПХВ. Передчасна смерть Ксенії розкрила Мясоєдову те, чим насправді була для нього ця самовіддана жінка, і стала для художника тяжким ударом, що надовго вклав його, безпорадного, в лікарняне ліжко. Слід зауважити, що риси обличчя Івана Мясоєдова, що відомі нам за його фотографіями і автопортретами у віці 20-25 років, зберігають достатньо вловиму схожість із рисами обличчя сумної жінки на полотні «Осиротіли». У Івана також темне хвилясте волосся, глибоко і широко посаджені виразні очі, пряма лінія брів, що надає погляду деяку насторогу, м’який овал підборіддя, чуттєвий рот. Порівняння наштовхують на думку про те, що картина художника – своєрідний реквієм, присвята Ксенії Івановій. З її смертю осиротів художник, втративши самовіддану йому душу, осиротів Ванєчка, несподівано дізнавшись від батька, ким для нього насправді була небіжчиця, осиротів парк… Цей аспект певною мірою пояснює деяку ірреальність жіночого образу в картині, яку, безумовно, відзначить уважний погляд глядача. Її виявляє і підкреслює сонячне світло, що нагадує мандорлу – золотий ореол навкруги постатей святих в іконах. Сяйво концентрується  навкруги голівки героїні та м’яко огортає її крихку постать. Різнобарв’я квітів, які схиляються до ніг жінки, викликає асоціації з постійно квітучим Едемським садом. Рослини написано з ґрунтовним знанням природного матеріалу паркової зони. У пейзажі відчутно великий досвід роботи художника на пленері. А саме, використання суттєво збагаченої відтінками палітри кольорів, надання особливого значення полискам, що насичують мерехтливим світлом і мелодикою напівтонів вишукано-мережану живописну матерію повітряного простору полотна.

Картину «Осиротіли» придбано Харківським міським музеєм того ж рокового для художника 1899 року з ХХ виставки ТПХВ. Критики, прибічники народницьких ідеалів, не забарилась обвинуватити Григорія Мясоєдова, до останнього часу авторитетного представника першого ешелону передвижників, у реверансах салонному мистецтву. Але ці звинувачення видаються неспроможними при об’єктивній оцінці високих художніх якостей полотна «Осиротіли» – живописної елегії, народженої щирістю почуттів і глибоким усвідомленням величезних можливостей живописної мови.

Наталя Титаренко, мистецтвознавець