вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Експонат місяця!
Експонат місяця!
Експонат місяця!
01 лютого 2017, 15:36

У межах проекту «ЕКСПОНАТ МІСЯЦЯ» музей презентує перлини колекції, твори відомих вітчизняних та зарубіжних майстрів. У лютому представляємо полотно Олександра Мурашка «Паризьке кафе»

 

Олександр Олександрович Мурашко (1875-1919) – український живописець, педагог і громадський діяч. Художню освіту здобув у Київській рисувальній школі М.І.Мурашка. 1900 року закінчив Академію мистецтв у Петербурзі. Навчався 1901 в студії А.Ажбе в Мюнхені, 1902-1904 удосконалював майстерність у Парижі. Олександр Мурашко – один з організаторів Київського товариства художників (1916). У 1907-1912 рр. викладав у Київському художньому училищі, з 1913 – у власній студії у Києві, з 1917 – в Українській академії мистецтв.

Полотно «Паризьке кафе», що знаходиться в межах постійної експозиції «Українське та російське мистецтво XVI - поч. ХХ ст.», написане художником 1903 року у столиці Франції. До Парижа Олександр Мурашко приїхав як випускник майстерні І.Рєпіна, автор дипломної роботи «Похорони кошового» – величного, монументального полотна на козацьку тему, таку улюблену в творчості його педагога. І одна із картин його пенсіонерського періоду,  як і у Рєпіна свого часу, має назву «Паризьке кафе». 

Перш ніж увійти до контексту західноєвропейського, зокрема, французького мистецтва, Мурашко, як і всі вітчизняні майстри того часу, пройшов міцну виучку вітчизняної реалістичної академічної школи, для якої зв’язок з літературою, психологізмом образів, їх поглибленим трактуванням був невід’ємною рисою.

Як прийнято вважати, французькому імпресіонізму не був притаманний інтерес до людських характерів і типів. У Мурашка він проглядає в намаганні у звичних сценках знайти сюжетну інтригу, розіграти своєрідну мікроновелу за участі «кокоток» і «дам напівсвіту». Цікаво порівняти образи на картині О.Мурашка з тією ж «Незнайомкою» І.Крамського чи згадати жах Марії Башкирцевої, описаний в її щоденнику, коли при виїзді на скачки з кузиною Діною їх було прийнято за кокоток! Звернення до адвоката, спростування в газеті. Це 1877 рік.

Показану на ХХІ пересувній виставці 1883 року «Незнайомку» І.Крамського називають «одним из исчадий больших городов» (критик Ковалевський), «кокоткой в коляске» (Стасов). Саме цей ажіотаж завадив П.Третьякову придбати її для галереї, згодом її придбав П.І.Харитоненко, і з його колекції вона вже потрапила до галереї.

Та й «последний класик русского искусства» Г.Семирадський, виставляючи на суд глядача свою «Фріну» (1889), поспішив також відмежуватися від сучасного мистецтва: «В этом сюжете я нашел громадный материал… восторг народа – художника, ни в чем не похожий на современный цинизм обожателей кокоток».

Та все ж таки сюжетно-тематичне начало присутнє у творах імпресіоністів. Варто згадати ті літературні алюзії, які викликають «Нана», «Бар в Фолі-Бержер», «Олімпія» Е.Мане, дружбу імпресіоністів з Е.Золя, Ш.Бодлером, їх літературні парафрази образотворчості цих майстрів. Мурашко пише своїх «Трьох дам» напівсвіту «по-французьки»: використовуючи натяки і деталі, пози і жести – вишукано і без сюжетного «передвижницького педалювання». Камертоном представленої сцени є типовий герой – буржуа, завсідник кафе, «прожигатель» життя. Щось на зразок «дяди Жоржа» у родині М.Башкирцевої чи персонажів тодішньої французької літератури.

Сюжетний акцент сконцентровано на деталі, руці з дорогим перснем,  недбало закинутої на спинку крісла. Саме обличчя і частину постаті зрізано асиметрично, як це було прийнято в композиційній побудові картин імпресіоністів. На фоні цієї постаті і розгортається важлива для Мурашка як літературна, сюжетна складова, так і живописна маестрія: примарне, фосфоресціююче сяйво газових ріжків, що освітлюють Париж, червоний колір вар’єте, прозорі, струменіючі лесировочні мазки у передачі одягу, діапазон настрою «дам напівсвіту» – від бравади, визивної хвалькуватості до легкого смутку і задуми.

Мурашко уважний до кожної клітинки полотна, їх взаємодії, освітлення. Все збудовано на складних переходах, відтінки кольору вимірюються мінімальними нюансами фарбових вібрацій-коливань.

Художник відкриває самостійну красу кольору, але кожен чистий колір знаходить своє підтвердження «в сумішах», «проявляється» в різних частинах полотна, тяжіє до єдності живописного ладу всієї картини.

О.Мурашко. Паризьке кафе. 1903