вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Експонат місяця!
Експонат місяця!
Експонат місяця!
04 березня 2016, 15:59

У межах проекту "ЕКСПОНАТ МІСЯЦЯ" музей презентує перлини колекції, твори відомих вітчизняних та зарубіжних майстрів. У березні представляємо полотно М. Клодта "Село в Орловській губернії"

Клодт (барон фон Юнгенсбург) Михайло Костянтинович

1832 – 1902

Російський художник німецького походження. Живописець-пейзажист.

                Народився М. Клодт у місті Зегевольде Курляндської губернії. Не зважаючи на те, що у його родині всі чоловіки з діда-прадіда були військовими, до образотворчого мистецтва тут відносились із великим шануванням. Батько майбутнього художника, Костянтин Карлович, генерал артилерії, займався гравюрою, а дядько, Петро Карлович, по закінченні військової служби присвятив себе творчості і став відомим скульптором. Він – автор скульптурних монументів, в тому числі і знаменитих кінних композицій на Анічковому мості в Санкт-Петербурзі.

                По закінченні 1851 року Горного кадетського корпусу в Петербурзі, де юнак отримав перші уроки малювання, М. Клодт вступає до Академії мистецтв, навчається ландшафтному живопису у М. Воробйова (1851-1858). Успішне завершення академічного курсу було відзначено 1858 року пенсійною подорожжю молодого митця до Швейцарії та Франції. Однак, вона не принесла Клодту очікуваного, і рішенням Академічної ради, на клопотання художника, йому було дозволено повернутися до Росії. 1862 року за серію нормандських краєвидів М. Клодт отримав звання академіка живопису, а в 1864 – професора і посаду в Академії мистецтв, де очолив клас пейзажного живопису (1873-1886).

                Одна з перших оцінок творчості Михайла Клодта прозвучала 1867 року з вуст авторитетного критика Володимира Стасова: «… сколько истинного, глубокого наслаждения приносят його правдивые картины». Творчість майстра в період розквіту таланту (1870-1879) було пов’язано з Товариством пересувних художніх виставок. Пейзажі автора «Полудень» і «Вид Києва», подані на першу пересувну виставку 1871 року, отримали схвальні відгуки. Художник входив до складу першого правління Товариства и був активним експонентом пересувних виставок.

                В експозиції Харківського художнього музею представлено композицію Михайла Клодта «Село в Орловській губернії». Саме за це масштабне полотно (137Х217 см) 1864 року митець отримав звання професора живопису.

                Кожний з нас плекає в душі образ благословенного куточка землі, що уособлює «приют спокойствия, трудов и вдохновенья». Для Клодта, людини непублічної, який з дитинства відзначався замкненістю, а з часом і відлюдністю, таким притулком стала російська глибинка. Запрошений якось з родиною на відпочинок у Мценський повіт Орловської губернії, художник відкрив для себе особливості ландшафтів цієї місцевості й неодноразово увічнив їх у своїх полотнах («Захід сонця в Орловській губернії», «Вечірній краєвид Орловської губернії»).

                В картині «Село Орловської губернії» не лише враховані всі неодмінні складові класичного пейзажу, твір містить безперечно і новаторські риси реалістичного живопису, що дають можливість віднести його автора до славної плеяди художників-жанристів 1860-х років. У порівнянні з московською групою майстрів цього напрямку (Василь Пєров, Микола Нєврєв, Василь Пукирєв, Іларіон Прянишников) пітерська, до якої слід віднести Михайла Клодта, була не така численна. Звичайно те, що ми бачимо в картинах Клодта, не можна назвати жанром у чистому вигляді, але й аналогій цьому твору, в якому гармонійно поєднались зображення природного мотиву і докладного жанрового оповідання, знайти так само не просто. Панорама краєвиду Орловської губернії розкриває далекі обрії. Майже половину робочого поля займає зображення неба, - це регламентоване для класичного пейзажу співвідношення природних стихій: землі і повітря, надає композиції монументальності. Чітке поділення на плани організує послідовність розповіді, в яку художник нарівні з величним природним мотивом вводить докладно описану жанрову сцену. Треба відзначити, наскільки таке поєднання було актуальним для часу, коли в Росії було врешті скасовано кріпацтво, а також і на тлі творчості художників-шестидесятників, яка стала предтечою селянського жанру передвижників. Мешканці убогого містечка, їх побут – зруб під зітлілим солом’яним дахом, нехитре селянське господарство, займають місце головного, сюжетного плану. Глибину простору визначено перспективою маленької річки, що веде погляд до мало примітних, але достовірно зображених хаток українського села. Це порівняння є абсолютно ненав’язливим  для уважного і прискіпливого до правди ока художника, а лише точним відображенням конкретного географічного регіону – порубіжжя Росії та України. Художник відкриває для себе і глядача незнайомі типажі, невідомий  для нього, городянина, життєвий уклад. Цей погляд несподівано збігається з поглядом славного російського письменника Миколи Лєскова, який створив безсмертний образ Лівши ( майстра, який підкував блоху), і виявляє характерну рису вітчизняного живопису 1860-х років – зв'язок із тогочасною літературою. Для Лєскова Орловщина була не відкриттям, як для художника Клодта, а середовищем звичним, сповненим характерними, зворушливими, але нерідко і відразливими подробицями його дитячих років. «Мы проехали всю Орловскую губернию, - пише Лєсков у автобіографічному оповіданні  «Детские годы», - … вскоре перевалили за широкую балку, посредине которой тёк маленький ручеёк, служивший живым урочищем, составляющим границу Великой России с Малороссией. Здесь на одном пологом склоне была великорусская совершенно разоренная деревушка с раскрытыми крышами и покосившимися избами, а на другом берегу чистенький, как колпик, малороссийский хуторок. Их разделяла только одна «Пьяная балка» и соединял мост; затем у них условия жизни были одни и те же: один климат, одна почва, одни перемены погоды; но на орловской, т.е. великорусской стороне были поражающие нищета и голод, а на малорусской, или черниговской, веяло иным. Малороссийский хуторок процветал, великорусская деревня извелась в конец – и невозможно было решить: чего она ещё здесь держится? В этой деревне ни один приезжий или прохожий не останавливались – как потому что здесь буквально не было жилья в человеческом смысле…».

                У живописному рішенні твору відчутно академічний підхід – переважають відтінки коричневого, зеленого, блакитного, об’єднані загальним охристим тоном. Справжню насолоду отримує глядач від спостерігання, з якою ретельністю художник виписує кожний об’єкт,  кожну мірку полотна. Саме цей «скрупульозний реалізм», що буцім то вихолощував почуття, викликав критику з боку побратимів по пензлю. Це судження навіть не зміг спростувати В. Стасов, який в огляді пересувної виставки 1878 року назвав художника «живописцем поэтических сельских настроений».  Але й сам Клодт не цурався жорстких критичних зауважень на адресу колег, що і послужило причиною його розриву з Товариством пересувних художніх виставок 1879 року.

Суперечливість і незалежність суджень зробили Клодта людиною незручною, проте в першу чергу від того страждав він сам. Проблеми в родині, непорозуміння з колегами спровокували психічні розлади, що поглибились трагічною для художника хворобою очей. Свій вік Михайло Клодт доживав в самотності і бідності. До кінця ХІХ століття його ім'я майже забули. В ХХ столітті на хвилі особливої уваги до мистецтва демократичної спрямованості і в рамках соціально-політичної  кон’юнктури Клодта згадували як виключно представника академічної школи. Його ландшафти порівнювали з пейзажами художників-передвижників, і це порівняння переважно було не на користь Клодта.

                Творчий внесок художника в скарбницю російського мистецтва в свій час високо оцінив Олександр Бенуа, мистецтвознавчий доробок якого у ІІ половині ХХ століття був відомий лише обмеженому колу фахівців. В статті «Клодт і Шишкін» він написав: «… от них, и именно от них двоих, пошло всё дальнейшее развитие русского пейзажа, а следовательно, отчасти и всей русской живописи».