вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Експонат місяця!
Експонат місяця!
Експонат місяця!
01 жовтня 2016, 10:35

У межах проекту "ЕКСПОНАТ МІСЯЦЯ" музей презентує перлини колекції, твори відомих вітчизняних та зарубіжних майстрів. У жовтні представляємо полотно Т. Шевченка "Портрет Горленко"

 

Т.Г. Шевченко                                

Портрет Горленко. 1847

Полотно, олія

Тарас Григорович Шевченко (1814 – 1861) належить до плеяди видатних діячів української культури, чия поетична та мистецька діяльність стала виразником споконвічних вільнолюбних прагнень українського народу.

Важкими шляхами доля вела Тараса Григоровича від порогу батьківської хати до всесвітнього визнання. Шевченко народився 9 березня 1814 року  в закріпаченій селянській сім’ї  в Моринцях на Черкащині. Рано залишився сиротою. У 14 років його взяли "козачком" до поміщика П. Енгельгарда, з яким переїхав спочатку до Вільно, а потім  до Петербургу. Тривале столичне життя було сповнене боротьби за здійснення незгасного бажання стати вільним, вивчитися на професійного художника. У 1832 р. Шевченка віддали на чотири роки "у науку" до художника В. Ширяєва. В його альфрейній майстерні майбутній митець займався розписом інтер’єрів театрів. Завдяки сумлінному навчанню та наполегливості Тарас Григорович за кілька років перебування у ширяєвській артілі не лише оволодів ремеслом, але й перевершив майстерність свого вчителя.  У 1838 році за допомогою петербургської демократичної інтелігенції - К. Брюллова, В. Жуковського, О. Венеціанова, Є. Гребінки, І. Сошенка та інших діячів культури Шевченка викупили з кріпацтва. Того ж року він стає вільним слухачем Академії мистецтв. Шевченка цілком захопили поезія та живопис. 1843 року художник відвідав Україну. Поїздка дала йому живий матеріал для альбому «Мальовнича Україна». Закінчивши 1845 року Академію мистецтв, він оселяється у Києві, де стає художником Археографічної комісії при університеті. 24 березня 1847 року за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства та за антисамодержавницькі поезії Шевченка заарештовано та заслано до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу. Жорстокий удар долі вразливий митець сприйняв болісно. Особливо його гнітила заборона займатися творчістю. Про те він не скорився. І в Оренбурзі і в Новопетровській  фортеці біля Каспію продовжувалася його поетична та художня діяльність. За словами самого Шевченка він «карався, мучився, але не каявся». Понад 400 акварелей, сепій, рисунків – такий ужинок Тараса на засланні, всупереч заборони писати й малювати. Зусиллями друзів 1857 року Шевченка було повернуто із заслання. Десятирічне перебування на чужій землі, хвороби призвели до передчасної смерті Т.Г. Шевченка 10 березня 1861 року. Похований спочатку Тарас Григорович був на Смоленському цвинтарі у Петербурзi. У травні 1861 року за його заповітом прах перевезли й поховали на Чернечій, тепер Тарасовій, горі  в  Каневі, неподалік тих місць, де він народився і виріс.

Художній доробок Шевченка складається з творів різноманітних за технікою виконання та жанрами. Чимале місце серед них належить портретам. Митцем створено в різних техніках близько 150 портретів. Шевченко бездоганно володів  олійним живописом, аквареллю, сепією, рисунком вугіллям й олівцем, різцевою гравюрою та офортом. В портретах художника відчувається романтичне трактування образу людини, що наприкінці XVIII ст.  i  початку XIX ст. домінувало у творчості багатьох європейських майстрів. Художній метод Шевченка-портретиста сформувався під впливом творчості К.П. Брюллова, улюбленого учителя в Академії мистецтв. Уже його перші твори жанру відзначаються характерними рисами -  вдалим композиційним рішенням, точністю в передачі зовнішності людини, скульптурною ліпкою обличчя та моделюванням форми, психологізмом. Т.Г. Шевченко створив велику галерею портретів своїх сучасників. Різні люди оточували художника, який у своїх творах дав їм влучну характеристику. Серед моделей майстра видатні особистості – А. Олдрідж, М. Щепкін, Ф. Толстой, Ф. Бруні, П. Клодт. В портретах Шевченка гідність та досконалість людини визначаються не її становою належністю, а високими етичними  нормами.

З пошуками узагальненого втілення високої моральної краси, прагненням підкреслити гармонійну сутність людини, сплавити романтичну зовнішність з її внутрішньою змістовністю пов’язана розробка митцем жіночого образу у форматі камерного погрудного варіанта, цікавим  зразком якого є представлений в експозиції ХХМ «Портрет Горленко» (невідомої із роду Горленків), визнаний одним із самих сильних творів шевченківського пензлю. Фахівці й досі сперечаються – хто саме з представниць жіноцтва давнього і розгалуженого козацько-старшинського роду  Горленків позував художнику. Найбільш обґрунтованою виглядає запропонована дослідниками наступна гіпотеза. На портреті зображено Любов Давидівну Горленко (1821-1898), вродливу доньку Богдани Василівни Лизогуб та Давида Семеновича Горленка, офіцера російської армії, майора смоленського драгунського полку, що обіймав посаду повітового маршала прилуцького дворянства. Родина володіла багатими маєтками на Прилуччині та Пирятинщині. Батько Любові Давидівни знався із Т.Г. Шевченком. В родині було помітне прагнення до літератури, мистецтва, історії. 1839 року юна Любов Давидівна Горленко вийшла заміж за гусарського штабс-ротмістра князя Дмитра Михайловича Жевахова (1806-1860). Подружжя мешкало в селі Линовиці Пирятинського повіту.

Портрет Горленко належить до творів, що завершують живописну портретну галерею майстра, написаних до заслання. Ранні жіночі портрети кінця 30-х – поч. 40-х рр. позбавлені драматичного відчуття. У відомих образах Маєвської, Г. Закревської спокійна узгодженість овальних окреслень обличчя, форми зачіски, нахилу голови створють враження особливої поетичної замріяності. В портреті Горленко абсолютно відмінний настрій. На ньому, порівняно з попередніми, модель виглядає значно стриманішою і психологічно багатоплановішою. Перед глядачем постає небезтурботна особа, а цілеспрямований характер непересічної жінки. Композиційна формула портрета гранично проста. Художник зберігає характерну лаконічність у пластично-просторовому розв’язанні. Але на відміну від ранніх образів, з деякою барочною рухливістю в ракурсах, поза Горленко врівноважена, майже статична. Цікавий прийом пластичного підкреслення силуету: завдяки пастозно проліпленому червонувато-теплому тлу пружні окреслення погруддя набувають скульптурної виразності. Високий погрудний зріз укрупнює масштаби обличчя, робить його живописно виразнішим, ретельніше «вимальовує» вдачу і настрій портретованої. Жіноча принадність моделі розкривається у благородних індивідуальних рисах  – високе чисте чоло, витончені, чутливі ніздрі і щось лагідне залягло в її вустах. В той же час в передачі зовнішності та погляду жінки спостерігається зміна. М’яка проробка деталей, круглястий абрис вищезгаданих портретованих поступається більш жорсткішому моделюванню форм. Обличчя стає підкреслено видовженим, набуває вигляду прямокутника. Зміна у передачі погляду полягає і в тому, що художник, застосовуючи бічне й нижнє освітлення, детально проліплює кольором підбрів’я та перехід до верхньої повіки. Площина нижньої повіки зображується світлішою, від чого очне яблуко сприймається об’ємнішим. Білки в зіницях покладені швидкими дотиками круглого пензля, і слід пастозного мазочка білила на чорному тлі яскравішає, тому погляд відчутно оживлюється, стає зосередженим, проймаючим. Він розкриває неабияке вольове начало і внутрішню зібраність моделі. Проста зачіска, у котру зібрані пишні, хвилясті, розплетені коси - одна з характерних ознак шевченківських жіночих портретів. У даному випадку, повторюючи абрис обличчя моделі, вона підкреслює вилиці, від чого зображення нижньої частини з підборіддям пом’якшується і  сприймається надзвичайно ніжним. Для втілення пристрасної натури портретованої Шевченко застосовує небагато кольорових сполучень. Такий вибагливий колорит і світлотіньова градація, беруть початок від школи К.П. Брюллова. Драматизм і героїка жіночого образу зростає в контрастному поєднанні чорно-червоно-вохристих кольорів. Їх тональна розробка настільки продумана й доречна, що складається враження вишуканого багатства і барвистості колориту полотна. Зіставлення переливів сукні чорного оксамиту та прозорого серпанку білого гофрованого коміру підсилюють враження рельєфності портрета. Тло кольору стиглої вишні відтінює акцентоване світлом обличчя та рожеве мережево, що прикрашає волосся моделі. Художником майстерно знайдені відповідні відтінки для передачі свіжості молодого обличчя вродливої жінки. У простому й невимушеному відтворенні образу прекрасної представниці роду Горленків Шевченко зумів відчути та передати її індивідуальну неповторність.

Портрет Горленко яскраво демонструє той вагомий внесок, що був зроблений Шевченком у розвиток вітчизняної портретної школи. Його досягнення в цій галузі були новаторськими. Виходячи із видатних здобутків мистецтва своєї доби, він виробив власний погляд на людину, концепція якого ґрунтується, передусім, на суспільно-етичних  засадах: громадянській чесності, моральній чистоті та особистій гідності.