вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Експонат місяця!!!
Експонат місяця!!!
Експонат місяця!!!
05 травня 2016, 15:25

У межах проекту «ЕКСПОНАТ МІСЯЦЯ» музей презентує перлини колекції, твори відомих вітчизняних та зарубіжних майстрів. У травні представляємо полотно Михайла Беркоса «Льон цвіте»

 
 

Михайло Беркос (1861–1919) – одесит за місцем народження, закінчив Одеську малювальну школу (1877) і Академію мистецтв (1877–1889), де навчався у М.К. Клодта та В.Д. Орловського. 1887 року здобув золоту медаль за картину «Вид в одному зі старих парків в околицях Санкт-Петербурга», 1888 – золоту медаль за картину «Ліс на болоті», 1889 року одержав звання класного художника І ступеня. Як пенсіонер Академії мистецтв перебував за кордоном (1890–1893), де зазнав впливу мистецтва імпресіонізму, використовуючи в подальшій творчості його кольорові та світлові здобутки. Після закінчення пенсіонерського строку деякий час жив у Петербурзі, де брав активну учать у виставках Петербурзького товариства художників та різних мистецьких об’єднань – Південноросійських художників, Російських акварелістів, Товариства харківських художників. З другої половини 1890-х мешкав у Харкові.

Як пишуть дослідники, чарівність одеської художньої школи полягала в її внутрішній витонченості та «аркадійському» настрої. Мабуть, звідси витоки того особливого розуміння Беркосом природи як «земного раю», де високу, європейського рівня живописну культуру творів органічно поєднано з демократизмом світовідчуття, що природно містить у собі елементи народного розуміння краси природи. Ця тема близька також і до поширеного в мистецтві порубіжного часу замилування садибною культурою, яку Беркос, сам власник садиби, також не міг обійти у своїй творчості.

Пантеїстичний лірик природи, Михайло Беркос був найпослідовнішим пленеристом харківської школи. На відміну від «небесного» Васильківського, він абсолютно байдужий до неба, гри хмар. Натомість сонце, як одна зі складових у системі пленеризму, гарячим, золотистим підмальовком просвічує крізь світлоповітряне тло кожної картини. Композиція творів митця, на відміну, знову ж таки, від С. Васильківського і П. Левченка, вигадливо вільна, де тонко інтерпретовано своєрідну «неправильність», кривизну округлих ліній. Залежно від композиційних завдань, варіюється і погляд: камерність, інтимність підкреслено майже інтер'єрною замкнутістю. У просторово-панорамних роботах віддалені плани проглядаються вільно, верхній край полотна зазвичай низько зрізано, але любовно «перебрано» всі складові земного зела.

Картини Беркоса сповнені відчуттям оптимізму і життєствердження, радості спілкування з природою і вдячності за щедрість  її фарб, цвітіння, оновлення. Реалістична достовірність творчості майстра невід’ємна від поетичної, глибоко художньої передачі натури.

Слідуючи  імпресіоністичному принципу, що «в картині повинні бути сліди того, як вона зроблена», майстер використовує круглястий, крапковий,  щільний мазок, який створює мерехтливу, вібруючу поверхню. За твердженням відомого художника Д. Уістлера, в системі кольору такий мазок повинен бути ніби вишитим на полотні, повторюватися подібно ниткам у вишивці, або ж її нагадувати, і таким же чином повинні виникати відтінки основного кольору, набуваючи гармонії. Або ж нагадувати дорогоцінні камені, викладені на кшталт мозаїки, чию колористичну поліфонію направлено в глибину, а не на поверхню, що мерехтить усіма відтінками і відблисками.

Найбільш велично-панорамною серед творів, написаних після повернення в Україну, є велике полотно «Льон цвіте» (1893). Це найбільша картина в колекції робіт М. Беркоса. Панорамну її побудову художник планує так, що глядач поступово «входить» до картинного поля. Це одна з картин, де небо все-таки займає певну частину площини. Надто глибокий дальовий простір, який обмежено різнобарвними пагорбами і невеликою купою дерев, художник «промірює» своєрідними «віхами»: перший, максимально наближений план – клаптики рудуватої землі, з якої зеленою стіною піднімаються стебла льону і польове різнотрав’я. Деяку надвечірню статичність зображеного порушують колористичні і композиційні акценти квітів з довгими стеблами, що, як свічки, спалахують на тлі золотисто-зеленого кольору.

Серед «сезонних пристрастей» майстра – літо і весна, період буйного квітування всього сущого на землі. За своїми гедоністичними устремліннями, бажанням представити світ у всій повноті і яскравості, художник, мабуть, найбільш тяжіє до фонів Ренуара і Моне, їх яскравої багатоцвітності. Серед картин Михайла Беркоса можна прогулюватися, як у квітучому саду, залитому полуденним світлом.

Беркос М.А.

Льон цвіте. 1893

Полотно, олія. 126,5Х198,5