вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Виставки - Живописні елегії Петра Левченка
Живописні елегії Петра Левченка
Живописні елегії Петра Левченка
Початок: 07 липня 2016, 10:00
Кiнець: 25 червня 2017, 17:40
Мiсце: Харківський художній музей
Тип: Виставки

до 160-річчя від дня народження майстра

Левченко Петро Олексійович (1856 – 1917) – живописець, графік, пейзажист, автор інтер'єрів. Народився у Харкові, де і помер. Навчався в Харківській міській гімназії у Д. Безперчого та студії Є. Шрейдера.  Вільний слухач Петербурзької Академії мистецтв (1878 1883), де навчався у М. Клодта, П. Чистякова, В. Орловського. 1895 року відвідав Париж, де познайомився із творами французьких імпресіоністів, що мало вплив на його подальшу творчість.

Жив переважно у Харкові, бував у Москві, Києві, Одесі. Викладав у Харківській міській школі малювання і живопису. Член-засновник Харківського товариства любителів мистецтва. Експонент Товариства пересувних художніх виставок, Товариства південно-російських художників, Товариства київських художників, багатьох виставок у Харкові.

На виставці представлено біля сорока творів П.О. Левченка, видатного художника-пейзажиста, одного з майстрів прославленої харківської пейзажної школи, до якої входили С.І. Васильківський, М.А. Беркос, М.С. Ткаченко. Серед цієї блискучої «четвірки»  Левченкові належить особливе місце у створенні лірико-поетичного пейзажу, що став базовою моделлю українського мистецтва.

Левченка надихала «сільська муза» художників-пленеристів барбізонської школи у Франції, світлотіньові принципи їх живопису, ремінісценції творів Ш. Добіньї, найбільш ліричного із барбізонців, бажання і вміння умістити в невелике поле картини ємкий живописно-поетичний зміст, що не поступався «великим» картинам іменитих сучасників і дозволяв розглядати Левченка на рівних з ними.

Первинні, техніко-технологічні характеристики його творів, найбільш близькі живописному методу С. Васильківського: поетапне нанесення кількох колірних шарів, подальше шліфування, просушка, загладжування чи, навпаки, збереження художніх особливостей фактури, що позначено багатством колористичних відтінків, деталізацією зображеного, і в той же час єдністю просторової побудови і образно-поетичного змісту.

Саме в його творах виразно проступає те майже «лабораторне» вдумливе ставлення до самоцінності матеріалу, радість рукомесла, до якої прагнули митці II пол. ХІХ ст., повертаючи художнім творам їх декоративний, а не ілюзорний зміст. Він менше, ніж Васильківський, пише дальових, ліричних пейзажів, його світ більш затишний, самодостатній. У Левченка практично немає передачі яскравого прямого світла – є півтони різної сили і відтінків звучання, де градація світла і тіні в межах одного кольору багата і витончена, дякуючи чому виникає відчуття особливої глибини колористичної гами, своєрідного мерехтіння фарб, тонкого нюансування колірних відносин. Майстер володіє віртуозним, майже ювелірним, але енергійним корпусним мазком, який формує «відкриту» живописну фактуру, витончено моделює об’єм, передаючи відчуття трепетного середовища. Дуже часто це який-небудь один колір – сірий, зелений, брунатний, що дозволяє йому відкрити в безхитрісному мотиві живописне багатство: переливи блакитно-сірих, золотистих, медових, кольору пряженого молока, різних відтінків зеленого. Саме «естетство» колориту підносить його роботи із зображенням народної архітектури, старих хат, вітряків, до значення непроминущого духовного зв'язку минулого і сучасного, його поетизації, трактування буденного як прояву прекрасного.

Серед географії ландшафтів Левченка домінує Слобожанщина і Київщина в різні пори року. Улюблені мотиви художника – селянські хати, що продовжують традицію поетизації прозаїчної дійсності. До них належить картина «На світанку».

Творові притаманні традиції мистецтва передвижників із характерним для них розповідним началом, поєднанням жанрової сцени із зображенням природи. Завдяки такому композиційному вирішенню, м'яким градаціям сріблясто-коричневої гами, автор тонко передав пробудження природи і людини: у вранішній імлі кипить напружена робота: господар порає худобу, яка снує під ногами, відчуття хатнього затишку  випромінює світло каганця у вікні. Левченко був надзвичайно уважним до невловимих особливостей української природи, її атмосферних явищ. Саме це стає визначальним у пошуках відповідного композиційного, колористичного і тонального вирішення: живописна гама картини, легкі, напівпрозорі фарби, крізь які проглядає фактура полотна, дійсно передають відчуття світанкової прохолоди, серпанку вранішнього туману, диму, імли, що огортають персонажів цього твору.

Ще у ранній період творчості, задовго до поїздки за рубіж 1895 року,  П. Левченко, майстер ліричного живописного етюда, прекрасно відчував поетику імпресіонізму, що виявлявся в Україні у вигляді стилістичної тенденції і окремих рис у різних областях художньої творчості.   1895 року художник побував у Парижі, що на той час був одним із центрів світового мистецтва. Тут майстер безпосередньо познайомився із творами  тогочасного французького мистецтва, його різними напрямками, де визначальними були роботи художників-барбізонців та імпресіоністів.

Буденний міський пейзаж як предмет зображення, його своєрідну красу, відчуття динаміки життя вперше було уведено до мистецького обігу саме імпресіоністами. Це знайшло відображення у картині «Вулиця Парижа». Про це свідчить діагональна композиція вулиці, оточеної алеєю дерев, що веде погляд глядача вглиб картини, екіпаж, що зупинився біля обклеєної афішами тумби. Враження осіннього Парижа передано за допомогою тонких рефлексів вохристо-сірого кольору, що створює неповторне відчуття наповненого вологою і свіжістю повітря.

Як узагальнений образ України, сприймається пейзаж «На Харківщині», що зображує один із куточків рідного краю.

Блискуче володіючи засобами пленерного живопису, зокрема, передачі світлоповітряного простору, прогрітого сонцем, Левченко зміг передати всю множину відтінків зеленого кольору – яскравого і соковитого на рослинному килимі лугу, розкинутого біля берегів ріки, смарагдової купи дерев невеликого гаю, що видніється у яру, де притулилося і декілька хаток. Витончена гра колористичних рефлексів і багатство тональних відтінків, мажорна звучність полотна, центрична композиція підносять цей невеликий панорамний пейзаж до узагальнено монументального звучання.

У творах Левченка останнього періоду можна бачити роботи, позначені самобутністю творчої манери, близької до стилістики модерну – із орнаментально-умовним перетворенням реального пейзажу, використанням колірних живописних «розбілених» плям, графічної виразності переплетіння оголених гілок дерев. Фактурна поверхня картин цього часу стає матовою, стриманою за колористичною гамою, позбавленою зовнішнього блиску. Майстер використовує переважно різноманітні розчинники, що надає його роботам відчуття ніби залитої фарбами і де-не-де підправленої пензлем поверхні. Ці риси притаманні полотну  «Фонтан біля Золотих воріт. Київ». Художник дуже любив Київ, часто там працював, був членом Товариства київських художників, і чисельно роботи, виконані там, поступаються лише Харкову. Природним було звернення Левченка до старожитностей древньої столиці – Софії, Андріївського узвозу, Подолу, Києво-Печерської лаври. Цим поєднанням старовинної архітектури і жанрового мотиву, що надає цим пейзажам відчуття живого життя, позначено і наш твір.

Крім пейзажів, особливим захопленням Левченка були інтер’єри. В Україні він був одним з найвидатніших майстрів цього жанру. Твори цього напрямку відображають затишні куточки та робочі місця житла людини, обстановку її побуту, творчої праці, пройняті любовним ставленням їх господарів, оповиті елегійною поезією їх інтимного  буття. Це куточки кімнат з червоними, зеленими, білими, рожевими лампами і кріслами, письмовими столами. Серед них – інтер’єри із зображенням  дружини художника Матильди за роботою, з книгою, за роялем. Вони по-справжньому живописні, віртуозно написані, деякі Левченкові вдалося поглибити до рівня значних художніх образів. 

 

Виставка працювала з 7.09.16 по 25.06.17