вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Виставки - Виставка творів Євгена Павловича Єгорова
Виставка творів Євгена Павловича Єгорова
Виставка творів Євгена Павловича Єгорова
Початок: 17 липня 2016, 16:00
Кiнець: 13 липня 2017, 17:40
Мiсце: Харківський художній музей
Тип: Виставки

До 100-річчя від дня народження художника

Євгеній Павлович Єгоров належить до тих митців, яким судилося чи то щастя, чи то важка ноша поєднувати творчу діяльність з багаторічною наставницькою та адміністративною роботою. Вражає, скільки сил та наснаги мала ця непересічна людина – справжній авторитет серед викладачів та студентів художнього інституту, педагог, який наполегливо працював над вдосконаленням системи професійної освіти, один з фундаторів харківської школи рисунку та, перш за все, художник, досвід та майстерність якого не заступили щирого образного сприйняття оточуючого.

Є.П. Єгоров народився 17 травня 1917 року на станції Красний Лиман Донецької області в родині залізничника. Малюванням почав займатися ще в шкільні роки, а з 1933 по 1936 роки працював оформлювачем у місцевому Палаці культури і одночасно навчався на робітфаку. Художню освіту юнак отримав в Харкові, де йому пощастило бути учнем знаного педагога, вихованця Петербурзької Академії мистецтв, видатного рисувальника Олексія Опанасовича Кокеля. В подальшій викладацькій діяльності серед пріоритетів Єгорова завжди було послідовне, пильне шанування спадкоємного зв'язку поколінь харківської графічної школи, що стало одним з найважливіших чинників  збереження її цільності та плідності.     

Період студентства Є. Єгорова переривався через історичні події: 1939 року він брав участь у радянсько-фінській війні, а потім і у Другій світовій. Після 1945 року повернувся до Харківського художнього інституту, по закінченні якого залишився працювати в навчальному закладі, в різні роки обіймаючи посади завідуючого кафедрою рисунка (з 1959), проректора з наукової роботи (з 1970) і, зрештою, ректора (1972 – 1985).

Проте, неабияке навантаження організаційною роботою не перешкоджало наставницькій практиці Єгорова, переконаного у значущості та важливості викладання академічного рисунка, як основи художньої творчості. Багато сучасних митців з особливою теплотою, вдячністю і захопленням згадують заняття, що проводив Є.П. Єгоров. «Він був унікальним педагогом. – пише В. Ганоцький, – ...  Він умів усього лише одним рухом олівця надати грамотному рисунку художність, вдихнути життя в малюнок студента – це могла зробити тільки людина, наділена дивовижним талантом і колосальним педагогічним досвідом». Сьогодні чимало учнів Євгенія Павловича, серед яких В. Ковтун, В. Чурсіна, О. Єрофєєва, В. Чаус, І. Моргунов, В. Лесняк, Г. Тищенко – знані майстри місцевої мистецької спільноти, деякі, продовжуючи його справу, викладають у профільних освітніх закладах.

Творче амплуа Є. Єгорова найчастіше пов’язується з елітарним мистецтвом рисунка, в якому фахову недосконалість неможливо приховати за розмаїттям художніх засобів. Залишаючись сам на сам з аркушем та олівцем (чи іншим), автор стає максимально чесним у своїх образотворчих можливостях та уподобаннях. Саме такою мистецькою правдивістю позначені оригінальні графічні роботи 1950 – 70-х рр. Переважно це портрети, поміж них «Колгоспник К. Бондаренко» (1957), «Портрет брата Юрія», «Портрет дружини», «Портрет П.Прилипка» (1962), «Доярки» (1960), «Сергійко» (1966) та ін. Зазвичай, зображення позбавлені будь-якого антуражу, другорядних деталей, фону, ніщо не відволікає увагу від моделі. Здається, художнику просто не потрібні додаткові атрибути-помічники, щоб розповісти про портретованого, донести головне без зайвого пафосу. Захоплює майстерність рисувальника, вміння не тільки передати зовнішню схожість, вікові ознаки, але й створити образи ємні, насичені різноманітним настроєм. На це працюють точно знайдені ракурс, поворот фігури, нахил голови, міміка, погляд. Єгоров був прихильником тонового, психологічного малюнка. Улюблені матеріали (вугіль, сангіна, пастель тощо) дозволяли досягти мальовничості графічного зображення, дати численні емоційні характеристики.

Окрім оригінальних технік до кола творчих інтересів Є. Єгорова входила і друкована графіка. Низка експонованих композицій – літографії: «Портрет колгоспника Мироненка» (1955), «Портрет О. Патлатюка» (1957), «Портрет матері» (1954), «Портрет Г. Верейського» (1958) тощо. Загалом, діапазон моделей досить широкий, помітне місце в ньому займають традиційні для мистецтва соцреалізму персонажі (колгоспники, робітники, герої війни), деякі з яких сьогодні сприймаються збірними образами, що символізують цілі покоління, об’єднані спільним соціально-історичним контекстом. Значну частину доробку майстра становлять портрети представників творчої інтелігенції:  і митці минулого, класики світової літератури (Т. Шевченко, І. Франко, О. Грибоєдов, В. Маяковський), і сучасники Єгорова (В. Мироненко, В. Віхтинський, Г. Беркович), колеги автора по мистецькому цеху.

Портрет матері. Автолітографія. 1954

При явному пріоритеті портретного жанру в графічній спадщині художника, досить багато уваги він приділяв пейзажу. У 1960-х роках була створена серія малюнків «По Франції» (фломастер, пастель). Аркуші, попри великий формат, мають характер подорожніх замальовок, передають динаміку міського життя, особливу атмосферу, що панує в мегаполісах. Залежно від поставлених завдань змінюється і стилістика творів, на зміну реалістичній точності, ілюзорності зображення приходить певна умовність в трактуванні людських фігур, будівель, автомобілів.

До 1970 – 80-х рр. належить низка ліричних пастельних краєвидів та натюрмортів («Село Хатки» (1986), «Польові квіти» (1989), «Айстри» (1986), «Вечір» (1979), «Хатинка» (1983). Художня мова цих творів кардинально відрізняється від графіки попередніх років, адже техніка пастелі оперує іншими образотворчими ресурсами, ніж малюнок або гравюра. На перший план виходить колористичний хист художника, вміння звести в єдину вишукану гармонію розмаїття фарб навколишнього світу.

Вечір. Пастель. 1978

Важливими штрихами до творчого портрету майстра є його визнані успіхи у досить специфічних художніх галузях: монументальному живописі та геральдичній графіці. Так, 1952 року в співавторстві з И. Карасем, В. Сізіковим, П. Шигимагою він виконав розписи в новій будівлі харківського вокзалу, 1957 року спільно з В. Савелковим – розпис зали Палацу культури в м. Горлівка.  Плідною була й робота в царині створення гербів (м. Харків, м. Красний Лиман). Особливе мистецтво, підпорядковане усталеним художньо-образним канонам, виявилось близьке Є. Єгорову, який звик оперувати обмеженими графічними засобами, досягаючи значної лапідарності зображення.

Сьогодні можна констатувати, що творча й педагогічна діяльність Євгенія Павловича Єгорова обґрунтовано займає чільне місце в історії харківської мистецької школи та зберігає повсякчасну актуальність у національному культурному просторі.

Виставка працювала з 17.05.17 по 13.07.17