вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Виставки - "Створене душею"
"Створене душею"
Початок: 25 вересня 2015, 16:00
Кiнець: 18 листопада 2015, 18:00
Мiсце: Харківський художній музей
Тип: Виставки

МАРІЯ БЕЗНОЩЕНКО-ЛУЧКОВСЬКА

Живописець, графік, педагог

   Народилася 29 липня 1940 р. у с. Абрашино Ординського району Новосибірської області. Закінчила Харківський художньо-промисловий інститут (1966-71), де навчалася у М.О. Шапошникова, А.М. Константинопольського, С.Ф. Бесєдіна. Член Харківської організації Національної спілки художників України (з 1992). Учасник республіканських, всесоюзних, всеукраїнських, зарубіжних та міжнародних виставок (з 1972). Викладала в Харківській обласній дитячій художній школі ім. І.Ю. Рєпіна (1973-99). Персональні виставки: Харків — 1992, 1995, 2004,2005, 2008, 2010, 2015. Працює у творчій майстерні (з 1999).

Твори зберігаються в Харківському художньому музеї, галереях Москви (Росія), Франції, в приватних збірках США, Канади, Ізраїлю, Росії, Німеччини, Швеції.

 

Творчість Марії Георгіївни Безнощенко-Лучковської — результат складних взаємовідносин художниці зі світом та пошуки відповідей на споконвічні питання: що є людина, природа, любов, матерія й дух. Це знаходить відображення в різножанрових творах автора. 

Уже в її  перших живописних роботах 1970-х років був присутній дух заперечення натуралістичній описовості й прагнення до художнього перетворення. У цей час мисткиня пише свої перші самостійні портрети —  жанр, до якого вона буде звертатися впродовж усього свого творчого шляху. Змістовність портретів розкривається через авторську інтерпретацію форми з її гострохарактерним пластичним рішенням, широким узагальнюючим  письмом, складним і гармонійним колоритом. Їх стильові особливості яскраво індивідуальні, сміливі й декоративні, а прийоми живопису  — переконливі. Не випадково, коли «Портрет Тані Тимофєєвої» (1976) експонувався в Києві, метр українського мистецтва Т.Яблонська зауважила: «Ось так треба писати!».  

Означена в 1970-ті роки схильність до портрету надалі не слабшає. Художниця надає йому різного образного забарвлення, але поступово всі портрети кінця 1980-2000-х років, а також сюжетні композиції, які займають все більше місце в її творчості,   об’єднуються довкола авторських роздумів про справжність та силу, перш за все, духовного світу, а не фізичного.

Це визначило до занурення художниці у світ особистий, глибоко внутрішній, і надало  поштовх до роботи її уяви, фантазії, що знайшло відображення в серії пастелей («Сутінки», «Росяний ранок. Купальниця», «Полудень», «Блакитний вечір» — усі в 1987 р.) – своєрідного відгуку  на Чорнобильську трагедію 1986 року. Композиційний центр кожного аркуша — світло. З нього, як з небуття, зринають спогади про Чорнобиль — фрагменти людської пам'яті. Твори пронизані тонким поетичним переживанням, ностальгією за втраченим «земним раєм».

Природа естетичної свідомості художниці дуже тонка й рухлива, а чутливість до часу дозволяє їй в подальшому на кожному етапі творчості, не  повторюючись у стилістиці, створювати емоційні та ємні за змістом образи.

Усе більше на полотнах домінує не реальність, а «інобуття» — вимір світу образними уявленнями, що народжуються в її думках та фантазіях. Мова символу, метафори стає головною в художньо-пластичних висловлюваннях про проблеми свого часу, як, наприклад, в одному із кращих  графічних творів — триптиху “Сповідь” (1988). Роздуми автора про єдність всього сущого набувають в ньому філософського змісту. Він сповнений трагічного передчуття спільної біди, болю за втратою людиною зв’язку з природою. 

В живописній серії творів під загальною назвою „Мелодія” художниця руйнуванню гуманістичних цінностей протиставляє свої ідеї, втілюючи одну з найголовніших тем творчості — мрію про нічим не затьмарене буття, гармонію світу. Образи цієї серії  носять відсторонений характер. Загальний пейзажний ряд полотен —  гори, стрімчаки, озера з тваринами й птахами, яких ми бачимо в безповітряному просторі космічних фарб. І серед цього фантастичного світу — жінка. Жінка — це ліричний образ самої художниці. Навколо неї розгортається світ, і Вона його учасниця, Вона філософ і поет («Мелодія», «Подорож», «Розлука», «Поцілунок» та інші). У полотні «Біг-І» бик біжить по горах, над полями, несучи в невідоме своє щастя — жінку, котра перетворилася в грудочку палаючого серця. Вся пристрасність образу, відтінки почуттів героїв зумовлені художнім рішенням полотна: регістрами кольору, своєрідним лінійно-пластичним ритмом, ірреальністю освітлення.

 Серія робіт „Мелодія”— поема про любов і сенс життя — знаходить своєрідне продовження в циклі полотен „Апіс”.    Таємниче єгипетське божество — втілення сили й родючості — в інтерпретації художниці стає на захист тендітної краси. У цьому циклі «Апіс» образ будується на м'яких колористичних зв’язках і ясній закономірності пластичної конструкції, де під пензлем автора все перетворюється на поетичний образ прекрасного світу, піднесеного, проясненого й елегійного.

          Творчості художниці притаманна динамічність, що є віддзеркаленням її мінливого світовідчуття.

Поступово «казки й сни», відтворення гармонійного світу, які відчутні в серіях „Мелодія” та „Апіс”, змінюються іншою темою — пронизливою самотністю людини в сучасному світі. «Білі ночі» (2000) — один із кращих творів на цю тему. Він ємний за думкою й лаконічний за художньо-пластичним рішенням. Яскраві фарби залишають полотно, поступаючись місцем скупому сірувато-блакитному колориту; узагальнюючі лінії та колір надають картині широкого образного звучання. Уночі, на самоті, звірі й люди відчувають свою природну єдність. Це полотно містить в собі безліч соціальних, етичних, моральних рівнів, а в цілому постає метафорою світовідчуття сучасника.

У ці ж роки художниця продовжує створювати портрети, де відображені лики людської краси. Вони виконані в складній авторській техніці. У стилістичному  рішенні присутні лаконічність композиції й декоративізм, музикальність і вишуканість лінійного ритму. Крізь поетичність та меланхолію образів проступає їхня трагічна незахищеність. Загальний естетичний фон портретів цієї серії — висока графічна культура й тонка колористична майстерність.

 На соціальні потрясіння, кризу духовних цінностей художниця  відгукнувся образами любові, краси й надії, піднімаючи їх над реальною дійсністю.