вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Виставки - «Сердце, сердце, ти не можеш зрадить, помилитись у своїх піснях...»
«Сердце, сердце, ти не можеш зрадить, помилитись у своїх піснях...»
«Сердце, сердце, ти не можеш зрадить, помилитись у своїх піснях...»
Початок: 07 вересня 2018, 16:00
Кiнець: 31 жовтня 2018, 17:40
Мiсце: Харківський художній музей
Тип: Виставки

Виставка до ювілею народного художника України Наталі Вергун

Експозицію склали кращі твори мисткині з її персонального фонду, що налічує в Харківському художньому музеї понад сотню одиниць збереження живопису і графіки.

Наталя Вергун народилась 2 липня 1938 року у місті Охтирка Сумської області в родині українського поета Івана Виргана (літературний псевдонім, справжнє прізвище Вергун). Художню освіту отримала у Харківському державному художньому училищі (1953-1958) та Інституті живопису, скульптури та архітектури ім. І.Ю.Рєпіна в Ленінграді (тепер Санкт-Петербург), де навчалась (1958-1964), а згодом стажувалась (1966-1968) у майстерні монументального живопису А.А.Мильникова. Педагогічну діяльність Н.Вергун пов’язано з Київським державним художнім інститутом (1964-1966, тепер Українська академія мистецтв) та Харківським художньо-промисловим інститутом (1968-1978, тепер Харківська державна академія дизайну і мистецтв). Але більшу частину свого життя вона присвятила живопису.

Уродило!. З циклу «Рідна земля». 1969

Художниця рано визначилась зі своєю головною темою, тому її пейзажі, натюрморти, сюжетні картини позначено ключовим словом «сільський». За обставинами долі Наталя Вергун змалку пізнала реалії життя українського села. Усе, що з дитинства і протягом життя вбирала пам’ять, надавало її роботам непроминущої автентичної цінності. Тих, хто уявляв собі життя колгоспного села переважно за яскравими святами урожаю, картини художниці, які з’явились на виставках наприкінці 1960-х років, дивували надзвичайно простим і навіть суворим побутом без спокусливих етнографічних ознак (розписаних глечиків, вишитих рушників і т. ін.) і непоказним виглядом селян, переважно жіноцтва («Уродило!». З циклу «Рідна земля». 1969). Також впадала в очі незвична експресивність жорсткого рисунка часто незграбних постатей з великими руками, ногами і непомірно широкими спинами, а земляний колір нечітко промальованих обличь нагадував саме цей природний матеріал. («Вдячна земля». З циклу «Рідна земля». 1969). Картини хвилювали невимовним неспокоєм, який зачаївся у контрастах занадто глибоких тіней і сліпучого світла, ритмах рухів, знарядь праці, природних об’єктів. Поряд з тим, в характеристиці образів відчувалась внутрішня дійова енергія, що нарівні з людськими образами одушевляла зображення кожної хати, жердин паркану, рослин… Одним з улюблених художницею мотивів стає зображення дощу, що сприймався як стихійно-природне джерело поповнення цієї неймовірної людської енергії («Літній дощ». Варіант. 1983). Історична правда творів Н. Вергун і повне психологічно-духовне ототожнювання себе зі своїми героями стали суттю філософії її творчості. А осмислення селянської праці, як біблійного «здобуття хліба насущного у поті лиця свого», споріднило цю велику тему творчості Наталі Вергун із селянською темою у світовому мистецтві. Може, тому один із знакових творів художниці «Вечеря хлібороба», що майже унаочнив рядки шевченківської поезії («сім’я вечеря коло хати»), поєднав у собі композиційно-живописні ремінісценції великих мрійників про майбутнє українського колгоспного села – художників-бойчукістів та «художника селянської теми» Вінсента ван Гога – безсмертну яблуневу символіку перших і постулат другого: «селян треба писати так, немов ти сам один із них, немов ти відчуваєш і думаєш так само, як вони». Наталя Вергун віддана українському селу кожним своїм твором – від форматного полотна до невеличкого малюнка. Художниця і дотепер по-довгу живе в селі Литовка Охтирського району Сумської області, де залишилось трохи більше ніж 200 жителів. Вона стала за всі ці роки однією з них, задовольняючись тією самою, що й вони, їжею, одежею, житлом. Прикладів подібного самозречення у мистецтві не так багато.

Емоційно-філософський підтекст виставки Наталі Вергун точно визначають рядки з літературної спадщини батька художниці, Івана Виргана. Виведена у її назву цитата підкреслює спадкоємність творчості яскравих представників славної української мистецької династії.

Жоржини. З циклу «Рідна земля». 1969