вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Виставки - "НЕЗАБУТІ ІМЕНА ЗЕМЛЯКІВ"
"НЕЗАБУТІ ІМЕНА ЗЕМЛЯКІВ"
Початок: 29 лютого 2016, 16:00
Кiнець: 17 квітня 2016, 17:40
Мiсце: Харківський художній музей
Тип: Виставки

У межах проекту «Незабуті імена земляків» відкриваються виставки до ювілеїв художників – харків’ян: Миколи Бурачека, Адольфа Страхова, Георгія Цапка, Василя Греченка, Дмитра Овчаренка, Євгена Трегуба.

        Заслужений діяч мистецтв УРСР

Микола Григорович Бурачек (1888-1942)– відомий живописець, педагог, мистецтвознавець, дослідник творчості Т.Г.Шевченка, театральний декоратор і актор. М.Бурачек – один з засновників Української Академії мистецтв (1917). Яскравий живопис, його прозорість, насиченість сонячним світлом і загальна життєрадісність сприйняття природи, активне творче ставлення до життя – характерні риси, якими Бурачек збагатив українське мистецтво. Талант митця особливо виявився в етюдах, по-особливому трепетних, шляхетних за кольором, гармонійних за своїм внутрішнім емоційним змістом.

 

Народний художник УРСР Євген Захарович Трегуб (1920-1984) – яскравий представник харківської художньої школи післявоєнного періоду.

У своїй творчості він тяжів, перш за все, до великих, суспільно значущих тем. Саме в них яскраво розкрилась самобутність майстра, його причетність до часу, висока професійна культура. Діапазон художнього трактування тем митцем як у живопису так і в графіці широкий: від романтичного до урочисто-патетичного. Глибокої своєрідності кращим творам Є.Трегуба надає звернення до традицій народного мистецтва.  Офорти серії «Пейзажі України» привертають увагу яскравою передачею станів природи. Критика того часу характеризувала Є.Трегуба як художника довженківського пафосу, одного з найбільш цікавих сучасних українських майстрів.

Згадуючи художників театру, які створювали обличчя харківської школи сценографії ХХ століття не можна оминути ім’я Георгія Антоновича Цапка (1896-1971). У 1920-х роках, коли конструктивність значно розширила межі можливостей сценічного майданчика, прагнення  молодого митця до експериментів вилилося у низку яскравих постановок на театральних підмостках Харкова. Це були сміливі і потужні сценографічні роботи, що несли в собі багатообразну сценічну енергетику. З 1930-і рр. конструктивність змінилася новою живописною системою у вигляді об’ємних будованих елементів загального живописного рішення, яке за своїми характеристиками наближалося до станкового живопису. Типовість середовища певної історичної епохи, її національна і соціальна виразність стали основоположними в творчості Г.Цапка. Його ескізи декорацій упредметнюють зв'язок часів з характерними для різних періодів рисами побуту, національного укладу, моралі. Не лишаючи роботу в театрі Г.Цапок з 1923 року як художник – графік оформив близько 200 книг, створив чимало плакатів і листівок. В повоєнний період майстер активно займався і живописом.

Глибоке розуміння природи театру і режисерської концепції вистави, професійна майстерність – ось основні критерії, які визначають художній рівень декорацій і театральних костюмів заслуженого діяча мистецтв УРСР Василя Миколайовича Греченка (1906-1967).

Однаково вдало він володів стилістикою різних епох, від класицистичної пишності до лапідарної виразності реалізму. Роботи його незмінно якісні і професійні. Починаючи з 1933 року творчість митця нерозривно пов’язана з Харківським академічним українським драматичним театром ім. Т.Г.Шевченка. Серед кращого, створеного ним – декорації до постановок за творами В.Шекспира, Т.Шевченка, О.Корнейчука, І.Кочерги. Його ескізи є зразками глибокого проникнення в ідейний зміст твору, невичерпної фантазії і яскравої своєрідності таланту.

     
Заслужений діяч мистецтв УРСР Дмитро Павлович Овчаренко (1906-1976) — художник багатоплановий. Мистецтву сценографа, більша частина творчої біографії якого пов’язана з музичним театром, властивий певний традиціоналізм, з притаманними йому монументальністю просторового рішення спектаклю, збереженню розповідності пластичного викладання сюжету, активним застосуванням прийомів станкового живопису на сцені. Важливе місце в живописно-архітектонічній системі всіх вистав Овчаренка займають строї. Його ескізи костюмів вирізняються барвистою емоційністю, вони тісно пов’язані з музичним матеріалом. Оцінюючи сьогодні роль і місце Д.Овчаренка в історії харківської школи сценографії, визначимо, що сценограф розвинув традицію українського театрально-декораційного мистецтва, збагатив його нюансами свого індивідуального почерку.

Скульптор, графік, живописець народний художник УРСР  Адольф Йосипович Страхов (Браславський) (1896–1979) на початку 20-х рр., коли видавнича справа на Україні досягла неабиякого розвитку, прийшов до книжкової графіки. За час роботи в цій галузі майстер оформив близько 250 книжок. Ювелірна досконалість лінійного малюнку, декоративність, строга конструктивна логіка композиційного  рішення  роблять його твори надзвичайно виразними. Страхов-скульптор воліє яскравої образності, завершеної досконалої реалістичної форми. Працюючи у кінці 1920-х–поч.30-х рр. над конкурсним проектом пам’ятника Т.Г.Шевченку для Харкова, А.Страхов надзвичайно глибоко передав пристрасний революційний дух Кобзаря. Невипадково журі всесоюзного конкурсу рекомендувало твір майстра для масового поширення (він тиражувався двічі - у 1936 та 1947 рр.). У пейзажах серії «Талгар» (1942) в маленьких гуашевих  рисунках, у яких наявна тема вічного життя у вічній природі, Страхов розкрився як поет. Узагальнюючи деталі, точно розставляючи акценти, художник створює урочисто-оптимістичні, сповнені гармонії і спокою картини природи. Творчість А.Страхова, майстра широкого діапазону, є вагомим внеском до скарбниці українського мистецтва.