вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Постійні експозиції - Мистецтво 1910-1970-х років
Мистецтво 1910-1970-х років
Мистецтво 1910-1970-х років
Початок: 01 серпня 2016, 10:00
Кiнець: 30 квітня 2017, 17:40
Мiсце: Харківський художній музей
Тип: Постійні експозиції

з колекції Харківського художнього музею

Харківський художній музей представляє живопис та скульптуру 1910-1970-х рр. з фондів відділу сучасного мистецтва. Експозиція відкривається показом творів 1920-30-х рр. – одного з найцікавіших періодів у розвитку вітчизняного мистецтва.

Процес перетворення дійсності, який почався після 1917 р., супроводжувався активністю творчої інтелігенції. Характерна риса мистецтва 1920-30-х рр. – співіснування самих різних напрямків. У музеї зберігаються твори, де більш відчутний реалістичний напрям. В експозиції відділу вони представлені відомими іменами й високими по художньому рівню роботами. Це картини художників, чия творчість формувалася ще в дожовтневий період, а також низки молодих живописців, що пройшли реалістичну школу майстерності.

Видатний український художник С. Прохоров у творі «Жниці» (1922) в новому образному ключі стверджує етичні сторони праці, де думки про її красу і велич оригінально передані майстром через своєрідну інтерпретацію іконопису. Представник російської школи живопису К. Юон у полотні «Люди» (1923) в синтезі нового змісту і виразної форми утілив романтичне уявлення про працю вільних людей, що переулаштовують не тільки Землю, але й Всесвіт.

Портрети, що експоновані у залах, уособлюють яскраві образи епохи. Художник С. Герасимов поданий одним із кращих «Автопортретів» (1923), де через виразність обличчя, пози, суворість колориту передано образ митця, сповненого утворюючої волі. Портрети 20-х рр. вирізняються різноманітністю образного звучання. Це робота митця старшого покоління Д. Крайнєва «Кадри» (1925), твори С. Прохорова «Українська дівчина» (1925), «Жіночий портрет» (1927),  Р. Пестрікова, Є. Лансере «Айсорка» (1924) та ін. Але із загальної низки творів оптимістичного звучання, трагедійністю образа й гостротою живописно-пластичного рішення вирізняється «Портрет сестри» (1918) маловідомого художника Г. Шуриги. У творі, що був написаний у роки громадянської війни, автор висловив свій біль і тривогу за втрачену світом гармонію.

В експозиції  значне місце займають пейзажі та натюрморти, які у 1920-ті та 1930-ті рр. були лабораторією формування нового світосприймання. Наприклад,  роботи видатних художників М. Бурачека, А. Рилова, О. Купріна, О. Шевченка, О. Симонова, О. Дейнеки, Р. Фалька, Л. Крамаренка та інших майстрів. Їх твори приваблюють глибиною думки, блискучим живописом, великим діапазоном образного звучання від камерного до епічного.

У 1930-ті рр. художники опановують теми будівництва нової держави, про що свідчать роботи І. Шульги «Дніпробуд» (1930- ті рр.), «Центральний поштамт. Харків» (1933), етюд-портрет П. Котова «Ударниця заводу «Красное Сормово» (1936) та ін. До портретного жанру у той період звертається відомий український живописець П. Волокидін, створивши галерею виразних реалістичних образів своїх сучасників. Один з них – «Портрет Зої Гайдай» (1934-35), великої оперної співачки. З проникливою реалістичною достеменністю художник С. Бесєдін передав образ «Учасника штурму Перекопа А.А. Макарова» (1936). Твір М. Каплана «Дівчина біля вікна» (1936) розкриває виразний узагальнений образ сучасника, передає духовну красу молоді з її спрямованістю до знань і прагненням збагатити свій внутрішній світ. П. Кузнєцов у полотні «Мати» (1936) перетворив портрет у своєрідну картину з властивою автору поетикою і декоративним характером живопису.

Своєрідністю художнього мислення, авангардним напрямком вирізняються роботи відомого українського художника Р. Сельського «Композиція з відкритими дверима» (1930) та «Набережна Геля» (1931). Зображуючи предмети, художник виключає їх із світу реалій і створює метафізичні образи.

Скульптура 1910-30-х рр. представлена роботами таких видатних майстрів, як Л. Блох, М. Манізер, Д. Шварц, І. Кавалерідзе, А. Страхов.

Мистецтво 1940-70-х рр. віддзеркалює естетичні уподобання, які були породжені суспільно-політичними умовами того часу. Цей період в країні був насичений важливими подіями: війна, післявоєнна відбудова держави, демократизація суспільства у короткий період «відлиги». Весь той час зі всіма його особливостями знайшов відображення у мистецтві.

Більшість живописних робіт видатного майстра історичної картини А. Константинопольського було присвячено війні. Твір «Рідна земля» (1957) митець задумав як народну епопею, однак велике за розміром полотно він зумів вирішити життєво вірогідно, додавши йому характер історико-жанрової картини.  За правдивістю сюжету, теплотою образів вона стала співзвучною настроєві людей, що перемогли ворога. Захисникам Вітчизни присвячено полотно Б. Федорова «Ранок танкістів» (1952-54). Жанрова основа картини, виразність персонажів доносять живі образи того часу.

Мистецтво 1940-х рр. було наповнене не тільки пафосом боротьби й напруги, пов'язаних із подіями війни. Багато творів того часу містило  радість життя, уміння відчути красу повсякденності, яке простежується в жанрі пейзажу і натюрморту.

Пейзажі різноманітні за настроєм та образно-змістовним початком, про що свідчать твори Є. Волобуєва «Перший сніг» (1940), М. Ромадина «Весна» (1949), С. Шишка «Березень» (1949). Кожний з ліричних пейзажів наділений певним відтінком почуття в сприйнятті природи.

Нечисленні натюрморти 1940-50-х рр. наповнені свіжістю й безпосередністю погляду на дійсність, вони цікаві яскравістю почуттів, високою артистичністю виконання. Це роботи Л. Чичкана «Півонії», П. Кончаловського «Польові квіти», А. Петрицького «Квіти».

Наприкінці 1940-х й у 1950-і рр. багатьох митців цікавить приватний побут, людина «поблизу», з усіма подробицями його предметного оточення. Саме тоді видатна українська художниця Т. Яблонська написала полотно  «У парку» (1949). Жанрова картина – пісня на честь материнства. В неї немає розгорнутого сюжету, але воно вирізняється майстерною режисурою. Герої Яблонської типові для тих років, в кожному персонажі свій зовнішній облік, доля, характер. Безмежною вірою у життя і красу простої людини сповнений портрет С.  Бесєдіна «Колгоспниця» (1959). Реалістична манера письма і темпераментне колірне рішення створюють життєлюбний характер простої трудівниці.

Часом пошуку національної своєрідності для багатьох художніх шкіл країни стали 1960-ті рр. Творчий шлях Т. Яблонської у цей період розвивається в орієнтації на народне мистецтво, що яскраво відзначилося в її етапному полотні «Весілля» (1961). До народних образів у роботі «Українські куманці» (1960) звертається і Т.  Голембієвська. Яскравою своєрідністю відзначений твір Л.  Кабачека  «Колишні наспіви» (1961). Вдивляючись в мовчазні обличчя жінок, глядач мов відчуває мелодику самої пісні, протяжної й печальної, що розповідає про минуле.

Портрети 1960-х рр. цікаві й мальовничими достоїнствами, і тим, що вони розкривають перед нами лад духовного життя епохи, як, наприклад, у портреті «Гуцулка» (1960) закарпатського  художника А. Коцки, «Автопортреті з батьком» (1969) Н. Вергун, де образ художниці та її батька віддзеркалює єдність поколінь та духовну силу творчих особистостей.

В експозиції представлено низку пейзажних полотен художників Закарпаття, твори яких у 60-і рр. уособлювали своєрідну  національну школу живопису.

Живопис початку 1970-х рр. характеризують різноманітні тенденції. Однак орієнтація на індивідуальне сприйняття навколишнього світу художника  – от що стає предметом пильної уваги мистецтва того часу. Про це свідчать роботи видатної вірменської художниці Л. Бажбеук-Мелікян  «Колгоспниця Цахік Тумасян» (1971), грузинського живописця Г. Агапішвілі у творі «Збивання масла в Картлі» (1975) та ін.

Експозицію періоду 1940-70-х рр. прикрашають скульптурні твори митців Західної України М. Тимківа, В. Свиди  та відомих харків’ян Л. Бетліємської та Ф. Бетліємського.