вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Виставки - МИСТЕЦЬКІ КОДИ ВОЛОДИМИРА НЕНАДО
МИСТЕЦЬКІ КОДИ ВОЛОДИМИРА НЕНАДО
МИСТЕЦЬКІ КОДИ ВОЛОДИМИРА НЕНАДО
Початок: 23 вересня 2015, 16:00
Кiнець: 22 листопада 2015, 18:00
Мiсце: Харківський художній музей
Тип: Виставки

Виставка експонується в рамках музейного проекту «Незабуті імена земляків…» та приурочена до 80-річчя від дня народження митця. 

       Серед яскравої плеяди харківських графіків ХХ століття є постаті, які з перебігом часу зайняли особливе місце не тільки в історії місцевої школи, а й в історії художньої України в цілому. До цього кола, безперечно, належить Володимир Ненадо, творчість котрого дослідники називають «духовною ланкою зв’язку між традиціями та сучасністю».

       Мистецький шлях В. Ненадо був нажаль коротким, близько двох десятиліть (1962) – від закінчення Харківського художнього інституту і до трагічної загибелі митця (1981). Проте, вагомість його спадщини, відзначеної концентрованою енергією образного втілення, визнана і за  радянських часів, і на сучасному етапі.

       Формальні пошуки майстра, що стали підґрунтям виникнення основних його робіт, великою мірою були «підживлені» суспільною ситуацією доби «відлиги». Попри доволі короткий хронологічний відрізок і очевидні протиріччя, відносна лібералізація духовної сфери вможливила більш вільний прояв у різних галузях культури. Власне, на цей час припадає поява цілої низки знакових творів образотворчого мистецтва, літератури, кінематографії. Харківське художнє середовище не залишилось осторонь означених процесів, при цьому саме графіка традиційно однією з перших відреагувала на соціокультурні зміни. Майстри, хоча й залишаючись в межах єдиного реалістичного методу,  прагнули оновлення: лаконізму образотворчих засобів, умовності у відтворенні форми, відмови від описовості, що раніше набула статусу норми. Саме ці тенденції визначили поступ Володимира Ненадо у 60-х роках минулого століття.

       На той час митець працює в техніці лінориту, що під впливом творчості граверів Латинської Америки набув значної популярності. Разом з тим, В. Ненадо наполегливо шукає свої способи роботи в матеріалі, випробовує різний характер лінії, опрацьовує варіативні прийоми організації площини аркушу. Так, в дипломній серії до роману М. Стельмаха «Кров людська – не водиця» (1962) застосовує рваний, мерехтливий штрих, подає фронтально перший план, майже не використовує перспективи. В ілюстраціях до книги Д. Ріда «10 днів, котрі приголомшили світ» (1963) моделює великими плямами, передає динаміку руху, глибину простору. В епічних гравюрах «Пісні» (1965) будує зображення на ритмічному сполученні різних планів, акцентує роль чітких, карбованих ліній.

Контрастна напруженість чорно-білої ліногравюри стала у нагоді майстру й під час роботи над серією виразних, експресивних естампів «Африка – африканцям» (1965). 

Гіперболізуючи емоційну складову, він досягає, здається, максимальної сили художнього образу в композиціях «Скорбота», «Жертва», «Смерть матері», кожна з яких – «крик», психологічний надрив. Фахова зацікавленість автора прикладним мистецтвом обумовила використання прийомів плакату у станкових композиціях, коли лапідарність графічної форми наближає її до знаку, наділяє рисами символу. Синтезувавши резонансну в глобальному вимірі проблематику з пластичною виразністю Ненадо знайшов свій варіант втілення актуальної у радянський час сюжетики, зберігаючи за пріоритет формальні експерименти .

         Наприкінці 1960-х років митець звертається до апробації пластичних можливостей гравірування на металі. На відміну від досить лаконічної ліногравюри, офорт, хоча й складніший з точки зору технічного втілення, дозволяв збагатити й урізноманітнити художню мову, змінити інтонацію – з  гучних, ємних акордів у ліноритах на повільну, детальну розповідь у багатошарових, насичених нюансами композиціях. В означеній техніці В. Ненадо виконує серію «Реквієм» (1968). Твори «Втрата», «Затемнення», «Польові квіти» несуть складне асоціативне навантаження: біль, скорбота, спустошеність, безвихідь передані тактовно та проникливо, без надмірної патетики.

         Попри загальну ізоляцію радянського мистецтва від світового культурного процесу, В. Ненадо пощастило не тільки експонувати твори в багатьох країнах світу, а й здійснити декілька творчих подорожей. За участь у міжнародному форумі «33 бієнале у Венеції» (1966) він отримав відрядження до бази Академії мистецтв у Римі, 1969 року здійснив поїздку до В’єтнаму.

 Враження очевидця реалій війни стали підґрунтям виникнення  серії офортів «В’єтнам» (1970–1971). Поміж аркушів виділяється твір «В’єтнамська мадонна», де пафосне звучання сюжету поєднано з м’яким ліризмом образів. Болюча тема материнства в жахливих обставинах суспільно-історичних трагедій, раніше втілена митцем у ліногравюрах серії «Африка – африканцям», у даній гравюрі розкрита іншими образотворчими засобами, однак з подібним експресивним напруженням. Постать спокійної, зосередженої жінки-воїна з немовлям на руках занурено у плетиво зігнутих залізничних колій – немов світ навколо вибухнув та перетворився  на хаос.

         Не залишає поза увагою графік й історію власної країни, болючі її сторінки, у серіях «Велика Вітчизняна війна» (1973), «Сліди війни» (1976). Уникаючи документального викладу, притаманного мистецтву 1950-х рр., Ненадо пропонує метафоричне перетлумачення феномену війни, як особистої трагедії окремої людини та глобальної суспільної катастрофи.
В гравюрах «1941 рік», «Мадонна. 41 рік», «Реліквії» та ін. майстер використовує принцип симультанної композиції, наповнюючи площину аркуша багатьма змістовно-алегоричними посилами. Фігури військових, зброя, солдатські речі, як свідки та свідчення минулого, розміщені художником у  ірреальному середовищі, у світі підсвідомості, сповненої спогадів, символів, асоціацій.

         До експозиційного ряду увійшли й окремі твори майстра, виконані в оригінальних техніках. Це акварелі «В’єтнамська дівчина», «Дівчина у капелюшку», композиція вуглем «На тютюновій фабриці», створені, вочевидь, за результатами подорожей. Неабиякий інтерес представляють маловідомі ескізи, зроблені кульковою ручкою. Серед них і цілком самостійні композиції («Активісти», «На виставці», «Дівчина з метеликами»), відзначені гостротою бачення явищ та подій оточуючого світу, і начерки майбутніх гравюр, що дозволяють зазирнути до «творчої кухні».

 

         Представлене в ретроспекції надбання автора вражає глибиною філософського узагальнення образів, його здатністю змінюватися в художній інтерпретації різних тем та сюжетів. Графічні аркуші сприймаються як поставлені питання, як заклик до духовного діалогу, роздумів та міркувань, спонукають до розшифрування мистецьких кодів, що існують в творах талановитих, самобутніх майстрів, яким і був Володимир Ненадо.