вул. Жон Мироносиць, 11 т/ф +38 057 706 33 94
Пн, Ср, Чт, Пт, Сб, Нд - 10:00 - 17:40 Вт - вихідний
Виставки - «Поет земного раю». До 155-річчя від дня народження М.А.Беркоса
«Поет земного раю». До 155-річчя від дня народження М.А.Беркоса
«Поет земного раю». До 155-річчя від дня народження М.А.Беркоса
Початок: 03 жовтня 2016, 10:00
Кiнець: 01 жовтня 2017, 17:40
Мiсце: Харківський художній музей
Тип: Виставки

Живопис із колекції музею

Михайло Беркос (1861-1919)  одесит за місцем народження, на відміну від Васильківського, Ткаченка та Левченка, що виросли та навчалися в Харкові, закінчив Одеську малювальну школу (1877) і Академію мистецтв (1877-1889), де навчався у М.К.Клодта та В.Д.Орловського. 1844 року здобув дві, 1885 – три, 1886 – одну срібну медалі; 1887 – золоту медаль за картину «Вид в одному зі старих парків в околицях Санкт-Петербурга», 1888 – золоту медаль за картину «Ліс на болоті», 1889 року одержав звання класного художника І ступеня. Як пенсіонер Академії мистецтв перебував за кордоном (1890-1893), де зазнав впливу мистецтва імпресіонізму, використовуючи в подальшій творчості його кольорові та світлові здобутки. Після закінчення пенсіонерського строку деякий час жив у Петербурзі, де брав активну учать у виставках Петербурзького товариства художників, та різних мистецьких об’єднань – Південноросійських художників, Російських акварелістів, Товариства харківських художників. З другої половини 90-х мешкав у Харкові.

Як пишуть дослідники, чарівність одеської художньої школи полягала в її внутрішній витонченості та «аркадійському» настрої. Мабуть, звідси витоки того особливого розуміння Беркосом природи як «земного раю», де високу, європейського рівня, живописну культуру творів органічно поєднано з демократизмом світовідчуття, що природно містить у собі елементи народного розуміння краси природи. Ця тема близька також і до поширеного в мистецтві порубіжного часу замилування садибною культурою, яку Беркос, сам власник садиби, також не міг обійти у своїй творчості.

В контексті сезонних пристрастей Беркоса найбільш опоетизовано літо і весну, період пишного цвітіння всього сущого на землі. Серед картин художника можна прогулюватися, як у квітучому саду, залитому сонячним світлом.

На виставці представлено частину творів з колекції ХХМ – картин, написаних художником під час подорожей до Італії та Франції. Та все ж основну сюжетно-тематичну лінію пейзажів майстра присвячено Україні, зокрема, мальовничому передмістю (нині – район ст. Сортувальної), де знаходилась садиба Беркоса та його дружини – М.Рейніке. До цього часу зберігся, хоч і в перебудованому вигляді, будинок художника та його родини. Його ім’ям нині названо одну з вулиць Сортувальної – колишню Довгалівську.

У своїх роботах Беркос виступає як продовжувач традицій вітчизняного пленеру, блискуче розвинутого українськими пейзажистами ІІ половини ХІХ століття, втілюючи ще одну особливість саме українського варіанту імпресіонізму – послідовний розвиток його в межах пленерної концепції.

Слідуючи імпресіоністичному принципу, що «в картині повинні бути сліди того, як вона зроблена», майстер використовує круглястий, крапковий,  щільний мазок, що створює мерехтливу, вібруючу поверхню, де сонячне світло гарячим золотистим підмальовком просвічує крізь світлоповітряне тло.

Архітектурні мотиви завжди органічно вписано в природне оточення: панські будинки, заховані у зелень парку та квітів, сільські хати у затишку дерев, італійські вілли та античні старожитності в оточенні середземноморської буйної рослинності. Колоритними, соковитими в деталях, імпресіоністично динамічними є його зображення провінційних містечок, справжнім шедевром серед яких є «Вулиця в Умані» (1895). Світ, який передає Беркос, виблискує потоком сонця, світла і кольору, здається він пише свої картини швидко, легко, вільно. В кожній картині є своя колористична знахідка, своє відкриття.

Невелика картина «Яблуня цвіте» стала завершенням низки творів на тему квітучої, прекрасної землі, можливо, своєрідною «останньою весною» (Беркос помер цього ж року у грудні місяці), де художник з глибоким і щирим почуттям передав віковічне здивування людини перед загадкою оновлення і цвітіння природи, яке ніколи не набридає і вселяє у душу таку жагу творчості і життя.

Беркос М.А. «Яблуня цвіте», 1919.